Горе з глузду читати. Олександр Сергійович Грибоєдов

Поточна сторінка: 1 (всього у книги 5 сторінок)

Олександр Грибоєдов
ГОРЕ ВІД РОЗУМУ
Комедія у чотирьох діях у віршах

Діючі лиця

Павло Опанасович Фамусов, керуючий у казенному місці.

Софія Павлівна, дочка його.

Лизанька, служниця.

Олексій Степанович Молчалін, секретар Фамусова, який у нього в будинку.

Олександр Андрійович Чацький.

Полковник Скалозуб, Сергій Сергійович.

Наталія Дмитрівна, молода дама, Платон Михайлович, чоловік її - Горичі.

Князь Тугоухівськийі княгиня, дружина його, з шістьма доньками.

Графиня-бабуся, Графиня-онучка– Хрюміни.

Антон Антонович Загорецький.

Стара Хльостова,своячениця Фамусова.

Репетилів.

Петрушкаі кілька слуг, що говорять.

Безліч гостей будь-якого розбору та їх лакеїв під час роз'їзду.

Офіціанти Фамусова.

Дія у Москві будинку Фамусова.

ДІЯ I

Явище 1

Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають. Лизанькасеред кімнати спить, звісившись із крісел.

(Ранок, трохи день гидує.)

Лизанька

(раптом прокидається, встає з крісел, озирається)

Світає!.. Ах! коли ніч минула!
Вчора просилася спати – відмова.
«Чекаємо на друга». – Потрібне око та око,
Не спи, поки не скотишся зі стільця.
Тепер ось щойно задрімала,
Вже день!.. сказати їм...

(Стукає до Софії.)

Господа,
Гей! Софія Павлівна, біда.
Зайшла ваша бесіда за ніч.
Ви глухі? – Олексію Степановичу!
Пані!.. - І страх їх не бере!

(Відходить від дверей.)

Ну, гість незапрошений,
Може, батюшка увійде!
Прошу служити у пані закоханої!
(Знову до дверей).
Так розходьтеся. Ранок. - Що з?

Голос Софії

Котра година?

Лизанька

Все в хаті підвелося.

Софія

(зі своєї кімнати)

Котра година?

Лизанька

Сьомий, восьмий, дев'ятий.

Софія

(звідти ж)

Неправда.

Лизанька

(Геть від дверей)

Ох! амур проклятий!
І чують, не хочуть зрозуміти,
Ну що б віконниці їм відібрати?
Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка,
Примушу їх грати.

(Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.)

Явище 2

Лізаі Фамусів.

Ліза

Ох! пан!

Фамусов

Пан, так.

(Зупиняє годинну музику)

Адже така пустунка ти, дівчисько.
Не міг придумати, що це за біда!
То флейта чується, то ніби фортоп'яно;
Для Софії надто було б рано?

Ліза

Ні, добродію, я… лише ненароком…

Фамусов

Ось те ненароком, за вами помічай;
Так, мабуть, з наміром.

(Тискається до неї і заграє.)

Ой! зілля, пустунка.

Ліза

Ви баловник, чи до лиця вам ці обличчя!

Фамусов

Скромна, а нічого крім
Проказ і вітру на думці.

Ліза

Пустіть, вітряки самі,
Схаменіться, ви старі…

Фамусов

Майже.

Ліза

Ну хто прийде, куди ми з вами?

Фамусов

Кому прийти сюди?
Адже Софія спить?

Ліза

Зараз відпочивала.

Фамусов

Зараз! А ніч?

Ліза

Ніч цілу читала.

Фамусов

Бач, забаганки які завелися!

Ліза

Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись.

Фамусов

Скажи-но, що очі їй псувати не годиться,
І в читанні прок-от не великий:
Їй сну немає від французьких книг,
А мені від росіян боляче спиться.

Ліза

Що встане, доповім,
Будьте ласкаві йти, розбудіть, боюся.

Фамусов

Чого будити? Сама годинник заводиш,
На весь квартал симфонію гриміш.

Ліза

(як можна голосніше)

Та повноті-с!

Фамусов

(Затискає їй рот)

Помилуйся, як кричиш.
З глузду ти божеволієш?

Ліза

Боюся, щоб не вийшло з того…

Фамусов

Чого?

Ліза

Пора, добродію, вам знати, ви не дитина;
У дівчат сон ранковий так тонкий;
Трохи дверима рипнеш, трохи шепнеш:
Усі чують…

Фамусов

Все ти брешеш.

Голос Софії

Гей, Лізо!

Фамусов

(квапливо)

(Крадеться геть із кімнати навшпиньки.)

Ліза

(одна)

Пішов… Ах! від панів подалей;
У них біди собі щогодини готуй,
Пройди нас гірше за всіх сумів
І панський гнів, і панське кохання.

Явище 3

Ліза, Софіязі свічкою, за нею Молчалін.

Софія

Що, Ліза, на тебе напало?
Шумиш…

Ліза

Звісно, ​​вам розлучитися важко?
До світла замкнувшись і здається все мало?

Софія

Ах, справді розвиднілося!

(Гушить свічку.)

І світло та смуток. Як швидкі ночі!

Ліза

Тужіть, знай, з боку немає сечі,
Сюди ваш батько зайшов, я обмерла;
Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала;
Ну, що ж стали ви? поклон, пане, відважте.
Ідіть, серце не на місці;
Дивіться на годинник, подивіться у вікно:
Валить народ вулицями давно;
А в хаті стукіт, ходьба, мітуть та прибирають.

Софія

Щасливі годинникне спостерігають.

Ліза

Не спостерігайте, ваша влада;
А що у відповідь за вас, звісно, ​​мені потрапити.

Софія

(Молчаліну)

Ідіть; цілий день ще зазнаємо нудьги.

Ліза

Бог з вами; геть візьміть руку.

(Розводить їх, Молчаліну дверях стикається з Фамусовим.)

Явище 4

Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.

Фамусов

Що за накази! 1
Оказія- Пригода, випадок.Молчалін, ти, брате?

Молчалін

Я-с.

Софія

Він щойно тепер увійшов.

Молчалін

Зараз із прогулянки.

Фамусов

Друг, чи не можна для прогулянок
Далі вибрати закуток?
А ти, пані, трохи з ліжка стриб,
З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини!
Усю ніч читає небилиці,
І ось плоди від цих книг!
А все Кузнецький міст, 2
Кузнецький міст- Вулиця в центрі Москви, на якій були зосереджені модні французькі магазини.і вічні французи,
Звідти моди до нас, і автори, і музи:
Губителі кишень та сердець!
Коли визволить нас творець
Від капелюшків їх! чепців! та шпильок! та шпильок!
І книжкових і бісквітних крамниць!

Софія

Дозвольте, батюшка, паморочиться в голові;
Я з переляку дух ледве перекладаю;
Дозволили вбігти ви так швидко,
Змішалася я…

Фамусов

Дякую покірно,
Я скоро до них убіг!
Я завадив! я злякав!
Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий
Немає відпочинку, кидаюсь як немов пригорілий.
По посаді, по службі клопоту,
Той пристає, другий, усім справа до мене!
Але чи чекав на нових клопотів? щоб був обдурений.

Софія

(крізь сльози)

Ким, батюшка?

Фамусов

Ось дорікати мені стануть,
Що без толку завжди журю.
Не плач, я говорю:
Чи вже про твоє не дбали
Про виховання! з колиски!
Мати померла: умів я винайняти
У мадам Розьє другу матір.
Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив:
Розумна була, характер тихий, рідкісних правил.
Одне не до честі служить їй:
За зайвих на рік п'ятсот карбованців
Зманити себе іншими припустила.
Та не в мадам сила.
Не потрібно іншого зразка,
Коли в очах є приклад батька.
Дивись ти на мене: не хвалюся складанням,
Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини;
Вільний, вдів, я собі пан...
Чернецьким відомий поведінкою!

Ліза

Насмілюсь я, пане…

Фамусов

Мовчати!
Жахливий вік! Не знаєш, що розпочати!
Всі примудрилися не по літах.
А ще дочки, та самі добряки,
Далися нам ці мови!
Беремо ж волоцюг, і до дому, і по квитках, 3
Беремо ж волоцюг, і в будинок і квитками…- Крім домашніх вчителів, у багатих дворянських сім'ях бували ще вчителі, що приходять, головним чином французи. Після кожного уроку їм видавалися «квитки», за якими вони згодом отримували винагороду.
Щоб наших дочок всьому навчати, всьому -
І танцям! і пенью! та ніжностям! і зітханням!
Ніби за дружину їх готуємо скоморохам.
Ти, гість, що? ти тут, добродію, до чого?
Безрідного пригрів і ввів у мою родину,
Дав чин асесора і взяв у секретарі;
До Москви переведено через моє сприяння;
І якби не я, коптів би ти в Твері.

Фамусов

Потрапив чи хотів потрапити?
Та разом ви навіщо? Не можна випадково.

Фамусов

Мабуть, на мене всю метушку складе.
Не в пору мій голос наробив їм тривог!

Софія

По смутному сні дрібниця тривожить.
Сказати вам сон: ви зрозумієте тоді.

Фамусов

Що це за історія?

Софія

Чи вам розповісти?

Фамусов

Ну так.

(Сідає.)

Софія

Дозвольте… чи бачите… спочатку
Квітчастий луг; і я шукала
Траву
Якусь, не згадаю наяву.
Раптом мила людина, одна з тих, кого ми
Побачимо - ніби вік знайомі,
З'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний,
Але боязкий… Знаєте, хто в злиднях народжений…

Фамусов

Ох! матінко, не довершай удару!
Хто бідний, той тобі не пара.

Софія

Потім пропало все: луки та небеса. -
Ми у темній кімнаті. Для довершення дива
Розкрилася підлога – і ви звідти
Бліді, як смерть, і дибки волосся!
Тут з громом відчинили двері
Якісь не люди і не звірі
Нас нарізно – і мучили того, хто сидів зі мною.
Він ніби мені дорожче за всі скарби,
Хочу до нього – ви тягнете із собою:
Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ!
Він услід кричить!
Прокинулася. - Хтось каже, -
Ваш голос був; що, гадаю, так рано?
Біжу сюди – і вас обох знаходжу.

Молчалін

Я чув ваш голос.

Фамусов

Кумедно.
Дався їм голос мій і як собі справно
Всім чується, і всіх скликає до зорі!
На мій голос поспішав, навіщо ж? - Кажи.

Молчалін

З паперами-с.

Фамусов

Так! їх бракувало.
Помилуйте, що це раптом припало
Старанність до письмових справ!

(Встає.)

Ну, Сонюшко, тобі спокій я дам:
Бувають дивні сни, а наяву дивніше;
Шукала ти собі трави,
На друга набрела швидше;
Повикинь дурницю з голови;
Де чудеса, там мало складу. -
Іди-но, ляж, засни знову.

(Молчаліну.)

Ідемо папери розбирати.

Молчалін

Я тільки ніс їх для доповіді,
Що в хід не можна пустити без довідок, без інших,
Протиріччя є, і багато не слушно.

Фамусов

Боюся, пане, я одного смертельно,
Щоб багато не накопичувалося їх;
Дай волю вам, воно б і засіло;
А в мене, що діло, що не діло,
Звичай мій такий:
Підписано, то з плечей геть.

(Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.)

Явище 5

Софія, Ліза.

Ліза

Ну от біля свята! ну ось вам і потіха!
Але ні, тепер уже не до сміху;
В очах темно, і завмерла душа;
Гріх не біда, чутка не гарна.

Софія

Що мені чутка? Хто хоче, так і судить,
Та батько задуматися змусить:
Буркотливий, невгамовний, швидкий,
Такий завжди, а відтоді…
Ти можеш посудити…

Ліза

Суджу-з за розповідями;
Запрет він вас; - Добро ще зі мною;
А то, помилуй боже, як разом
Мене, Молчаліна та всіх з двору геть.

Софія

Подумаєш, як щастя норовить!
Буває гірше, з рук зійде;
Коли ж сумне ніщо на розум не йде,
Забули музику, і час йшов так плавно;
Доля нас ніби берегла;
Ні занепокоєння, ні сумніву.
А горе чекає з-за рогу.

Ліза

Ось те, мого ви дурного судження
Не жалкуєте ніколи:
Аж біда.
Нащо вам найкращого пророка?
Твердила я: у коханні не буде в цій користі
Ні на віки віків.
Як усі московські, ваш батюшка такий:
Бажав би зятя він із зірками та з чинами,
А при зірках не всі багаті між нами;
Ну, зрозуміло, до того б
І гроші, щоб пожити, щоб міг давати бали;
Ось, наприклад, полковник Скалозуб:
І золотий мішок, і мітить у генерали.

Софія

Куди як милий! і весело мені страх
Вислуховувати про фрунт і ряди;
Він слова розумного не вимовив зроду, -
Мені байдуже, що за нього, що у воду.

Ліза

Так-с, так би мовити, промовистий, а боляче не хитрує;
Але будь військовий, будь він статський,
Хто такий чутливий, і веселий, і острів,
Як Олександр Андрійович Чацький!
Не для того, щоб вас збентежити;
Давно минуло, не вернути,
А пам'ятається...

Софія

Що пам'ятається? Він славно
Пересміяти вміє всіх;
Болтає, жартує, мені смішно;
Ділити з кожним можна сміх.

Ліза

І тільки? начебто? - Сльозами обливався,
Я пам'ятаю, бідолашний він, як з вами розлучався. -
«Що, добродію, плачете? живіть сміючись ... »
А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу:
Кому відомо, що знайду я, повернувшись?
І скільки, може, втрачу!»
Бідолаха ніби знав, що років через три.

Софія

Послухай, вільності ти зайвої не бери.
Я дуже вітряно, можливо, вчинила,
І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила?
Кому? щоб докоряти невірністю могли.
Так, з Чацьким, щоправда, ми виховані, росли;
Звичка разом бути день кожен нерозлучно
Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім
Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно,
І рідко відвідував наш дім;
Потім знову прикинувся закоханим,
Вимогливим і засмученим!!.
Остер, розумний, красномовний,
У друзях особливо щасливий,
Ось про себе задумав він високо.
Полювання мандрувати напало на нього,
Ох! якщо любить хто кого,
Навіщо розуму шукати та їздити так далеко?

Ліза

Де гасає? у яких краях?
Лікувався, кажуть, на кислих водах,
Не від хвороби, чай, від нудьги – повільніше.

Софія

І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші.
Кого люблю я, не такий:
Молчалін за інших себе забути готовий,
Ворог зухвалості, – завжди сором'язливо, несміливо,
Ніч цілу з ким можна так провести!
Сидимо, а на дворі давно вже побіліло,
Як думаєш? чим зайняті?

Ліза

Бог знає,
Пані, чи моя ця справа?

Софія

Візьме він руку, до серця тисне,
З глибини душі зітхне,
Ні слова вільного, і так вся ніч минає,
Рука з рукою, і око з мене не зводить. -
Смієшся! чи можна! чим привід подала
Тобі я на регіт такого?

Ліза

Мені?.. ваша тітонька на думку тепер спала,
Як молодий француз втік у неї з дому,
Голубко! хотіла поховати
Свою досаду, не зуміла:
Забула волосся чорнити,
І за три дні посивіла.

(Продовжує реготати).

Софія

(з жалем)

Ось так про мене потім заговорять.

Ліза

Вибачте, право, як бог святий,
Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий
Вас трохи розвеселити допоміг.

(Ідуть.)

Явище 6

Софія, Ліза, Слуга,за ним Чацький.

Слуга

До вас Олександр Андрійович Чацький.

(Виходить).

Явище 7

Софія, Ліза, Чацький.

Чацький

На світанку вже на ногах! і я біля ваших ніг.

(З жаром цілує руку.)

Ну, поцілуйте ж, не чекали? кажіть!
Що ж, заради? Ні? В обличчя мені подивіться.
Здивовані? і тільки? ось прийом!
Начебто не минуло тижня;
Ніби вчора вдвох
Ми сечі немає один одному набридли;
Ні на волосся кохання! куди як гарні!
І тим часом, не згадаюсь, без душі,
Я сорок п'ять годин, очей миттю не примруживши,
Верст понад сімсот пронісся, - вітер, буря;
І розгубився весь, і падав скільки разів.
І ось за подвиги нагорода!

Софія

Ох! Чацький, я дуже рада.

Чацький

Ви заради цього? в добрий час.
Але щиро хто ж радіє так?
Мені здається, так наостанок
Людей та коней знобя,
Я тільки тішив сам себе.

Ліза

Ось, добродію, якби ви були за дверима,
Їй-богу, немає п'яти хвилин,
Як поминали вас ми тут.
Пані, скажіть самі. -

Софія

Завжди, не тільки тепер. -
Не можете мені зробити ви докору.
Хто промайне, відчинить двері,
Проїздом, випадково, з чужа, далеко -
З питанням я, хоч будь моряк:
Чи не зустрів десь у поштовій вас кареті?

Чацький

Припустіть, що так.
Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі! -
Ох! Боже мій! вже я тут знову,
В Москві! у вас! та як же вас дізнатися!
Де час? де вік той невинний,
Коли, бувало, у вечір довгий
Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там,
Граємо і шумимо по стільцях та столах.
А тут ваш батько з мадамою, за пікетом; 4
Пікет- карткова гра.
Ми в темному куточку і здається, що в цьому!
Ви пам'ятайте? здригнемося, що рипне столик, двері...

Софія

Дитина!

Чацький

Так, а тепер,
У сімнадцять років ви розцвіли чудово,
Неповторно, і це вам відомо,
І тому скромні, не дивіться світ.
Чи не закохані ви? прошу мені дати відповідь,
Без думи, повноті соромитися.

Софія

Та хоч кого збентежать
Питання швидкі та цікавий погляд…

Чацький

Помилуйте, не вам, чого ж дивуватися?
Що нового покаже мені Москва?
Вчора був бал, а завтра буде два.
Той сватався – встиг, а той промахнувся.
Все той же толк, і ті ж вірші в альбомах.

Софія

Гоніння на Москву. Що означає бачити світло!
Де ж краще?

Чацький

Де нас нема.
Ну що ваш батько? все Англійського клобу 5
Англійський клоб(клуб) – привілейований дворянський клуб.
Старовинний, вірний член до труни?
Ваш дядечко чи відстрибав свій вік?
А цей, як його, він турок чи грек?
Той чорномазенький, на ніжках журавлиних,
Не знаю як його звуть,
Куди не сунься: тут, як тут,
У їдальнях та у вітальні.
А троє з бульварних осіб,
Які з півстоліття молодяться?
Рідних мільйонів у них, і за допомогою сестриць
З усією Європою породяться.
А наше сонечко? наш скарб?
На лобі написано: Театр та Маскерад;
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю, 6
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю.– За часів Грибоєдова було модно розписувати стіни кімнат квітами, деревами.
Сам товстий, його артисти худі.
На балі, пам'ятайте, відкрили ми вдвох
За ширмами, в одній із кімнат посекретніше,
Був захований чоловік і клацав солов'ям,
Співак взимку літній погоді.
А той сухотний, рідня вам, книгам ворог,
У вчений комітет, який оселився 7
А той сухотний, рідня вам, книгам ворог, до вченого комітету, який оселився...- Вчений комітет був заснований у 1817 році. Він здійснював нагляд за виданням навчальної літератури, проводив у справах освіти реакційну політику
І з криком вимагав присяг,
Щоби грамоті ніхто не знав і не вчився?
Знову побачити їх мені судилося долею!
Жити з ними набридне, і в кому не знайдеш плям?
Коли ж постуєш, вернешся додому,
8
І дим Батьківщини нам солодкий і приємний!- Неточна цитата з вірша Г.Р. Державіна «Арфа» (1789):
Мила нам добра звістка про нашу сторону: Батьківщини і дим нам солодкий і приємний.

Софія

От вас би з тітонькою совість,
Щоб усіх знайомих перерахувати.

Чацький

А тітонька? все дівчиною, Мінервою? 9
Мінерва– у грецької міфологіїбогиня мудрості.
Все фрейліною Катерини Першої?
Вихованок і мосек повний будинок?
Ох! до виховання перейдемо.
Що нині, так само, як здавна,
Клопочуть набирати вчителів полки,
Числом більше, ціною дешевше?
Не те щоб у науці далекі;
У Росії, під великим штрафом,
Нам кожного визнати наказують
Істориком та географом!
Наш ментор, пам'ятайте ковпак його, халат,
Перст вказівний, всі ознаки навчання
Як наші боязкі турбували уми,
Як з ранніх пір звикли вірити ми,
Що нам без німців немає порятунку! -
А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем?
Він не одружений ще?

Софія

На кому?

Чацький

Хоч на якійсь княгині,
Пульхерії Андріївні, наприклад?

Софія

Танцмайстер! чи можна!

Софія

Суміш мов?

Чацький

Так, двох, без цього не можна.

Ліза

Але мудро з них один скроїти, як ваш.

Чацький

Принаймні не надутий.
Ось новини! – я користуюсь хвилиною,
Побаченням з вами жвавий,
І балакучий; а хіба немає часів,
Що я Молчалина дурніша? Де він, до речі?
Чи не зламав безмовності друку?
Бувало, пісень де новеньких зошит
Побачить, пристає: просимо списати.
А втім, він дійде до ступенів відомих,
Адже нині люблять безсловесних.

Софія

(в бік)

Чи не людина, змія!

(Голосно і вимушено.)

Хочу у вас запитати:
Чи траплялося, щоб ви, сміючись? чи у смутку?
Помилка? добро про когось сказали?
Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо.

Чацький

Коли все так м'яко? і ніжно, і незріло?
На що так давно? ось добра вам справа:
Дзвінками щойно гримаючи
І день і ніч по сніговій пустелі,
Поспішаю до вас голову стрімголов.
І як я вас знаходжу? у якомусь суворому чині!
Ось півгодини холодності терплю!
Обличчя найсвятішої богомолки!
І все-таки я вас без пам'яті люблю. -

(Хвилинне мовчання.)

Послухайте, чи слова мої всі шпильки?
І хиляться до чиєїсь шкоди?
Але якщо так: розум із серцем не в ладу.
Я в диваках іншому диву
Раз посміюся, потім забуду:
Звеліть мені у вогонь: піду як на обід.

Софія

Так, добре – згорите, якщо ж ні?

Явище 8

Софія, Ліза, Чацький, Фамусов.

Фамусов

Ось і інший!

Софія

Ах, батюшка, сон у руку.

(Виходить).

Фамусов

(їй слідом напівголосно)

Проклятий сон.

Явище 9

Фамусов, Чацький(Дивиться на двері, в які Софія вийшла).

Фамусов

Ну, викинув ти штуку!
Три роки не писав двох слів!
І гримнув раптом, як з хмар.

(Обіймаються.)

Здорово, друже, здорово, брате, здорово.
Розповідай, чай, у тебе готове
Зібрання важливе звісток?
Сідай, оголоси швидше.

(Сідають)

Чацький

(розсіяно)

Як Софія Павлівна у вас гарнішала!

Фамусов

Вам людям молодим, іншого немає справи,
Як помічати дівочі краси:
Сказала щось побіжно, а ти,
Я чай, надіями занісся, зачарований.

Чацький

Ох! ні, надіями я мало розпещений.

Фамусов

"Сон в руку" мені вона зволила шепнути.
Ось ти задумав…

Чацький

Я? - Ані.

Фамусов

Про кого їй снилося? що таке?

Чацький

Я не відгадник снів.

Фамусов

Не вір їй, все пусте.

Чацький

Я вірю на власні очі;
Вік не зустрічав, передплату дам.
Щоб було їй хоч трохи подібне!

Фамусов

Він усе своє. Та розкажи докладно,
Де був? блукав стільки років!
Звідки тепер?

Чацький

Тепер мені до того!
Хотів об'їхати ціле світло,
І не об'їхав сотої частки.

(Встає поспішно.)

Вибачте; я поспішав швидше бачити вас,
Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину
Я, подробиці найменшої не забуду;
Вам першим, потім розповідайте всюди.

(В дверях.)

Яка гарна!

(Виходить).

Явище 10

Фамусов

(один)

Який із двох?
«Ах! батюшка, сон у руку!»
І каже мені це вголос!
Ну винен! Якого ж я дав гаку!
Молчалін давиче у сумнів увів мене.
Тепер… та в півм'я з вогню:
Той жебрак, цей франт-приятель;
Від'явлений мотом, шибеником;
Що за комісія, творець,
Бути дорослою дочкою батьком!

(Виходить).

Кінець I дії

ДІЯ II

Явище 1

Фамусів, Слуга.

Фамусов

Петрушка, вічно ти з обновкою,
З роздертим ліктем. Дістань-но календар;
Читай не так, як паламар,
А з почуттям, до ладу, з розстановкою.
Стривай же. – На аркуші креслення на записному,
Проти наступного тижня:
До Параски Федорівні до будинку
У вівторок я кликаний на форелі.
Куди як дивне створене світло!
Пофілософствуй, розум закружляє;
То бережешся, то обід:
Їж три години, а за три дні не звариться!
Відзнач, того ж дня… Ні, ні.
У четвер я кликаний на поховання.
Ох, рід людський! прийшло в забуття,
Що кожен сам туди ж має лізти,
У ту скриньку, де ні стати, ні сісти.
Але пам'ять собою має намір хто залишити
Життям похвальним, ось приклад:
Небіжчик був поважний камергер,
З ключем, і синові ключ умів доставити; 10
Небіжчик був поважний камергер, з ключем і синові ключ умів доставити.– Камергери (придворне звання) носили на парадних мундирах золотий ключ.
Багатий, і на багатій був одружений;
Переженив дітей, онучать;
Помер; всі про нього сумно згадують.
Кузьма Петрович! Мир йому! -
Що за тузи у Москві живуть і вмирають! -
Пиши: у четвер, одне вже до одного,
А може, у п'ятницю, а може, й у суботу,
Я маю у вдови, у лікарки, хрестити.
Вона не народила, але за розрахунком
На мою: маю народити…

Явище 2

Фамусов, Слуга, Чацький.

Фамусов

А! Олександре Андрійовичу, просимо,
Сідайте.

Чацький

Ви зайняті?

Фамусов

(Служці)

(Слуга йде.)

Так, різні справи на згадку в книгу вносимо,
Забудеться, того дивись. -Принаймні, споконвіку
Батьком недаремно називали.

Чацький

Нехай я посватаюсь, що б ви мені сказали?

Фамусов

Сказав би я, по-перше: не блажи,
Маєш, брате, не керуй помилково,
А, головне, піді-тка послужи.

Чацький

Служити б радий, прислуговуватись нудно.

Фамусов

Ось те, всі ви горді!
Запитали б, як робили батьки?
Навчалися б, на старших дивлячись:
Ми, наприклад, або небіжчик дядько,
Максим Петрович: він чи то на сріблі,
На золоті їдав; сто осіб до послуг;
Весь у орденах; їжджав-то вічно цугом:
Вік при дворі, та при якому дворі!
Тоді не те, що нині,
За государині служив Катерині.
А в ті часи всі важливі! у сорок пуд…
Розкланяйся - тупієм не кивнуть. 11
...тупієм не кивнуть- Тупий - старовинна зачіска: зібраний на потилиці пучок волосся.
Вельможа у разі 12
Вельможа у разі…- Тобто милості, фаворит.- Тим більше;
Не як інший, і пив та їв інакше.
А дядько! що твій князь? що граф?
Серйозний погляд, гордовита вдача.
Коли ж треба підслужитись,
І він згинався вперегин:
На куртазі 13
Куртаг- Прийомний день у палаці.йому довелося обступитись;
Впав, та так, що мало потилиці не приб'є;
Старий заохав, голос хрипкою;
Був найвищою наданий посмішкою;
Зволили сміятися; як же він?
Підвівся, оговтався, хотів віддати уклін,
Впав раптом - вже навмисне,
А регіт пущі, він і в третій так само точно.
А? як на вашу думку? по-нашому – тямущий.
Впав він боляче, встав здорово.
Зате, бувало, у віст 14
Віст- карткова гра.хто найчастіше запрошений?
Хто чує при дворі привітне слово?
Максиме Петровичу! Хто перед усіма знав пошану?
Максиме Петровичу! Жарт!
У чини виводить хтось і пенсії дає?
Максиме Петровичу. Так! Ви, нинішні, ну-тка! -

Чацький

І точно, почало світло дурніти,
Сказати ви можете зітхнувши;
Як порівняти, та подивитись
Вік нинішній і повік минулий:
Свіже переказ, а віриться важко;
Як той і славився, чия найчастіше гнулася шия;
Як не у війні, а у світі брали чолом;
Стукали об підлогу, не шкодуючи!
Кому потреба: тим пихати, лежи вони в пилюці,
А тим, хто вищий, лестощі, як мереживо плели.
Прямий був вік покірності та страху,
Все під личиною старанності до царя.
Я не про дядечка про ваше говорю;
Його не обуримо ми праху:
Але тим часом кого полювання забере,
Хоч у раболепстві найпалкішим,
Тепер, щоб смішити народ,
Відважно жертвувати потилицею?
А одноліток, а дідок
Інший, дивлячись на той стрибок,
І руйнуючись у старій шкірі,
Чай, примовляв: - Ах! якби мені теж!
Хоч є мисливці підрізати скрізь,
Та нині сміх лякає і тримає сором у вузді;

Чацький

Я перестав...

Фамусов

Мабуть, пощади.

Поточна сторінка: 1 (загалом у книги 21 сторінок) [доступний уривок для читання: 5 сторінок]

Шрифт:

100% +

Олександр Грибоєдов
Горе з розуму (збірка)

Горе від розуму

Діючі лиця

Павло Опанасович Фамусов, керуючий у казенному місці.

Софія Павлівна, дочка його.

Лизанька, служниця.

Олексій Степанович Молчалін, секретар Фамусова, який у нього в будинку.

Олександр Андрійович Чацький.

Полковник Скалозуб, Сергій Сергійович.

Наталія Дмитрівна, молода дама

Платон Михайлович, чоловік її

Князь Тугоухівськийі

Княгиня, дружина його, з шістьма доньками.

бабуся графиня

Графіня онука

Антон Антоновігод Загорецький.

Стара Хльостова, своячка Фамусова.

Репетилів.

Петрушкаі кілька слуг, що говорять.

Безліч гостей будь-якого розбору та їх лакеїв під час роз'їзду.

Офіціанти Фамусова.

Дія у Москві будинку Фамусова.

Дія I

Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають.

Лизанькасеред кімнати спить, звісивши з крісел.

(Ранок, трохи день гидує.)

Лизанька (раптом прокидається, встає з крісел, озирається)

Світає!.. Ах! коли ніч минула!
Вчора просилася спати – відмова.
«Чекаємо на друга». – Потрібне око та око,
Не спи, поки не скотишся зі стільця.
Тепер ось щойно задрімала,
Вже день!.. сказати їм...

(Стукає до Софії.)

Господа,
Гей! Софія Павлівна, біда:
Зайшла бесіда ваша заноч;
Ви глухі? – Олексію Степановичу!
Пані!.. - І страх їх не бере!

(Відходить від дверей.)

Ну, гість не запрошений,
Може, батюшка увійде!
Прошу служити у пані закоханої!

(Знову до дверей).

Так розходьтеся. Ранок. Що з?

(Голоз Софії)

Котра година?

Лизанька

Все в хаті підвелося.

Софія (зі своєї кімнати)

Котра година?

Лизанька

Сьомий, восьмий, дев'ятий.

Софія (звідти ж)

Лизанька (проти від дверей)

Ох! амур проклятий!
І чують, не хочуть зрозуміти,
Ну що б віконниці їм відібрати?
Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка,
Примушу їх грати.

(Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.)

Лізаі Фамусов.

Ліза

Фамусов

(Зупиняє годинну музику.)

Адже така пустунка ти дівчисько.
Не міг придумати, що це за біда!
То флейта чується, то ніби фортоп'яно;
Для Софії занадто було б рано?

Ліза

Ні, добродію, я… лише ненароком…

Фамусов

Ось те ненароком, за вами помічай;
Так правильно з наміром.

(Тискається до неї і заграє.)

Ой! зілля, пустунка.

Ліза

Ви баловник, чи до лиця вам ці обличчя!

Фамусов

Скромна, а нічого крім
Проказ і вітру на думці.

Ліза

Пустіть, вітряки самі,
Схаменіться, ви старі…

Фамусов

Ліза

Ну хто прийде, куди ми з вами?

Фамусов

Кому сюди прийти?
Адже Софія спить?

Ліза

Зараз відпочивала.

Фамусов

Зараз! А ніч?

Ліза

Ніч цілу читала.

Фамусов

Бач, забаганки які завелися!

Ліза

Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись.

Фамусов

Скажи-но, що очі їй псувати не годиться,
І в читанні прок-от не великий:
Їй сну немає від французьких книг,
А мені від росіян боляче спиться.

Ліза

Що встане, доповім,
Будьте ласкаві йти; розбудіть, боюся.

Фамусов

Чого будити? Сама годинник заводиш,
На весь квартал симфонію гриміш.

Ліза (як можна голосніше)

Та повноті-с!

Фамусов (затискає їй рота)

Помилуйся, як кричиш.
З глузду ти божеволієш?

Ліза

Боюся, щоб не вийшло з того…

Фамусов

Ліза

Час, добродію, вам знати, ви не дитина;
У дівчат сон ранковий так тонкий;
Трохи дверима скрипнеш, трохи шепнеш:
Усі чують…

Фамусов

Все ти брешеш.

Фамусов (квапливо)

(Вкрадеться геть із кімнати навшпиньки.)

Ліза (одна)

Пішов. Ох! від панів подалей;
У них біди собі щогодини готуй,
Пройди нас гірше за всіх сумів
І панський гнів, і панське кохання.

Ліза, Софіязі свічкою, за нею Молчалін.

Софія

Що, Ліза, на тебе напало?
Шумиш…

Ліза

Звісно, ​​вам розлучитися важко?
До світла замкнувшись і здається все мало?

Софія

Ах, справді розвиднілося!

(Гушить свічку.)

І світло та смуток. Як швидкі ночі!

Ліза

Тужіть, знай, з боку немає сечі,
Сюди ваш батько зайшов, я обмерла;
Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала;
Ну, що ж стали ви? уклін, пане, відважте.
Ідіть, серце не на місці;
Дивіться на годинник, подивіться у вікно:
Валить народ вулицями давно;
А в хаті стукіт, ходьба, мітуть та прибирають.

Софія

Щасливі годин не помічають.

Ліза

Не спостерігайте, ваша влада;
А що у відповідь за вас, звісно, ​​мені потрапити.

Софія (Молчаліну)

Ідіть; цілий день ще зазнаємо нудьги.

Ліза

Бог з вами; геть візьміть руку.

(Розводить їх, Молчалін у дверях стикається з Фамусовим.)

Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.

Фамусов

Що за накази! Молчалін, ти, брате?

Молчалін

Фамусов

Софія

Він тільки-но тепер увійшов.

Молчалін

Зараз із прогулянки.

Фамусов

Друг. Чи не можна для прогулянок
Далі вибрати закуток?
А ти, пані, трохи з ліжка стриб,
З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини!
Усю ніч читає небилиці,
І ось плоди від цих книг!
А все Кузнецький міст, і вічні французи,
Звідти моди до нас, і автори, і музи:
Губителі кишень та сердець!
Коли визволить нас творець
Від капелюшків їх! чепців! та шпильок! та шпильок!
І книжкових та бісквітних крамниць! -

Софія

Дозвольте, батюшка, паморочиться в голові;
Я з переляку дух ледве перекладаю;
Дозволили вбігти ви так швидко,
Змішалася я.

Фамусов

Дякую покірно,
Я скоро до них убіг!
Я завадив! я злякав!
Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий
Немає відпочинку, кидаюсь як немов пригорілий.
По посаді, по службі клопоту,
Той чіпляється, інший, усім справа до мене!
Чи чекав я нових клопотів? щоб був обдурений.

Софія (крізь сльози)

Ким, батюшка?

Фамусов

Ось дорікати мені стануть,
Що без толку завжди журю.
Не плач, я говорю:
Чи вже про твоє не дбали
Про виховання! з колиски!
Мати померла: умів я винайняти
У мадам Розьє другу матір.
Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив:
Розумна була, характер тихий, рідкісних правил.
Одне не до честі служить їй:
За зайвих на рік п'ятсот карбованців
Зманити себе іншими припустила.
Та не в мадам сила.
Не потрібно іншого зразка,
Коли в очах є приклад батька.
Дивись ти на мене: не хвалюся складанням,
Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини,
Вільний, вдів, я собі пан...
Чернецьким відомий поведінкою!

Ліза

Насмілюсь я, пане…

Фамусов

Мовчати!
Жахливий вік! Не знаєш, що розпочати!
Всі примудрилися не по літах,
А ще дочки, та самі добряки.
Далися нам ці мови!
Беремо ж волоцюг, і в дім і квитками,
Щоб наших дочок всьому навчати, всьому -
І танцям! і пенью! та ніжностям! і зітханням!
Ніби за дружину їх готуємо скоморохам.
Ти, гість, що? ти тут, добродію, до чого?
Безрідного пригрів і ввів у мою родину,
Дав чин асесора і взяв у секретарі;
До Москви переведено через моє сприяння;
І якби не я, коптів би ти в Твері.

Софія

Фамусов

Потрапив чи хотів потрапити?
Та разом ви навіщо? Не можна випадково.

Софія

Фамусов

Мабуть, на мене всю метушку складе.
Не в пору мій голос наробив їм тривог!

Софія

По смутному сні дрібниця тривожить;

Сказати вам сон: зрозумієте тоді.

Фамусов

Що це за історія?

Софія

Чи вам розповісти?

Фамусов

(Сідає.)

Софія

Дозвольте… чи бачите… спочатку
Квітчастий луг; і я шукала
Траву
Якусь, не згадаю наяву.
Раптом мила людина, одна з тих, кого ми
Побачимо - ніби вік знайомі,
З'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний,
Але боязкий... Знаєте, хто в злиднях народжений...

Фамусов

Ох! матінко, не довершай удару!
Хто бідний, той тобі не пара.

Софія

Потім пропало все: луки та небеса. -
Ми у темній кімнаті. Для довершення дива
Розкрилася підлога - і ви звідти,
Бліді, як смерть, і дибки волосся!
Тут з громом відчинили двері
Якісь не люди і не звірі,
Нас нарізно – і мучили того, хто сидів зі мною.
Він ніби мені дорожче за всі скарби,
Хочу до нього – ви тягнете із собою:
Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ!
Він услід кричить!..
Прокинулася. – Хтось каже. -
Ваш голос був; що, гадаю, так рано?
Біжу сюди – і вас обох знаходжу.

Фамусов

Молчалін

Фамусов

Молчалін

З паперами-с.

Фамусов

Так! їх бракувало.
Помилуйте, що це раптом припало
Старанність до письмових справ!

(Встає.)

Ну, Сонюшко, тобі спокій я дам:
Бувають дивні сни, а наяву дивніше;
Шукала ти собі трави,
На друга набрела швидше;
Повикинь дурницю з голови;
Де чудеса, там мало складу. -
Іди-но, ляж, засни знову.

(Молчаліну.)

Ідемо папери розбирати.

Молчалін

Я тільки ніс їх для доповіді,
Що в хід не можна пустити без довідок, без інших,
Протиріччя є, і багато не слушно.

Фамусов

Боюся, пане, я одного смертельно,
Щоб багато не накопичувалося їх;
Дай волю вам, воно б і засіло;
А в мене, що діло, що не діло,
Звичай мій такий:
Підписано, то з плечей геть.

(Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.)

Софія, Ліза.

Ліза

Ну от біля свята! ну ось вам і потіха!
Але ні, тепер уже не до сміху;
В очах темно, і завмерла душа;
Гріх не біда, чутка не гарна.

Софія

Що мені чутка? Хто хоче, так і судить,
Та батько задуматися змусить:
Буркотливий, невгамовний, швидкий,
Такий завжди, а відтоді…
Ти можеш посудити…

Ліза

Суджу-з за розповідями;
Заборона вона вас; - Добро ще зі мною;
А то, помилуй боже, як разом
Мене, Молчаліна та всіх з двору геть.

Софія

Подумаєш, як щастя норовить!
Буває гірше, з рук зійде;
Коли ж сумне ніщо на думку не йде,
Забули музику, і час йшов так плавно;
Доля нас ніби берегла;
Ні занепокоєння, ні сумніву.
А горе чекає з-за рогу.

Ліза

Ось те, мого ви дурного судження
Не жалкуєте ніколи:
Аж біда.
Нащо вам найкращого пророка?
Твердила я: у коханні не буде в цій користі
Ні на віки віків.
Як усі московські, ваш батюшка такий:
Бажав би зятя він із зірками, та з чинами,
А при зірках не всі багаті між нами;
Ну зрозуміло, до того б
І гроші, щоб пожити, щоб він міг давати бали;
Ось, наприклад, полковник Скалозуб:
І золотий мішок, і мітить у генерали.

Софія

Куди як милий! і весело мені страх
Вислуховувати про фрунт і ряди;
Він слова розумного не вимовив зроду, -
Мені байдуже, що за нього, що у воду.

Ліза

Так-с, так би мовити, промовистий, а боляче не хитрий;
Але будь військовий, будь він статський,
Хто такий чутливий, і веселий, і гострий,
Як Олександр Андрійович Чацький!
Не для того, щоб вас збентежити;
Давно минуло, не вернути,
А пам'ятається...

Софія

Що пам'ятається? Він славно
Пересміяти вміє всіх;
Болтає, жартує, мені смішно;
Ділити з кожним можна сміх.

Ліза

І тільки? начебто? - Сльозами обливався,
Я пам'ятаю, бідолашний він, як з вами розлучався. -
Що, пане, плачете? живіть сміючись ...
А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу,
Кому відомо, що знайду я, повернувшись?
І скільки, може, втрачу!» -
Бідолаха ніби знав, що років через три.

Софія

Послухай, вільності ти зайвої не бери.
Я дуже вітряно, можливо, вчинила,
І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила?
Кому? щоб докоряти невірністю могли.
Так, з Чацьким, щоправда, ми виховані, росли;
Звичка разом бути день кожен нерозлучно
Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім
Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно,
І рідко відвідував наш дім;
Потім знову прикинувся закоханим,
Вимогливим і засмученим!!
Остер, розумний, красномовний,
У друзях особливо щасливий.
Ось про себе задумав він високо -
Полювання мандрувати напало на нього.
Ох! якщо любить хто кого,
Навіщо розуму шукати та їздити так далеко?

Ліза

Де гасає? у яких краях?
Лікувався, кажуть, на кислих водах,
Не від хвороби, чай, від нудьги – повільніше.

Софія

І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші.
Кого люблю я, не такий:
Молчалін за інших себе забути готовий,
Ворог зухвалості, – завжди сором'язливо, несміливо
Ніч цілу з ким можна так провести!
Сидимо, а на дворі давно вже побіліло,
Як думаєш? чим зайняті?

Ліза

Бог знає,
Пані, чи моя ця справа?

Софія

Візьме він руку, до серця тисне,
З глибини душі зітхне,
Ні слова вільного, і так вся ніч минає,
Рука з рукою, і око з мене не зводить. -
Смієшся! чи можна! чим привід подала
Тобі я до сміху такого!

Ліза

Мені?.. ваша тітонька на думку тепер спала,
Як молодий француз втік у неї з дому.
Голубко! хотіла поховати
Свою досаду, не зуміла:
Забула волосся чорнити
І за три дні посивіла.

(Продовжує реготати).

Софія (з жалем)

Ось так про мене потім заговорять.

Ліза

Вибачте, право, як бог святий,
Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий
Вас трохи розвеселити допоміг.

Софія, Ліза, Слуга, за ним Чацький.

Слуга

До вас Олександр Андрійович Чацький.

(Виходить).

Софія, Ліза, Чацький.

Чацький

На світанку – вже на ногах! і я біля ваших ніг.

(З жаром цілує руку.)

Ну, поцілуйте ж, не чекали? кажіть!
Що ж, заради? Ні? В обличчя мені подивіться.
Здивовані? і тільки? ось прийом!
Начебто не минуло тижня;
Начебто вчора вдвох
Ми сечі немає один одному набридли;
Ні наволос любові! куди як гарні!
І тим часом, не згадаюсь, без душі,
Я сорок п'ять годин, очей миттю не примруживши,
Верст понад сімсот пронісся, - вітер, буря;
І розгубився весь, і падав скільки разів.
І ось за подвиги нагорода!

Софія

Ох! Чацький, я дуже рада.

Чацький

Ви заради цього? в добрий час.
Однак щиро хто ж радіє так?
Мені здається, так наостанок,
Людей та коней знобя,
Я тільки тішив сам себе.

Ліза

Ось, добродію, якби ви були за дверима,
Їй-богу, немає п'яти хвилин,
Як поминали вас ми тут.
Пані, скажіть самі.

Софія

Завжди, не тільки тепер. -
Не можете мені зробити ви закиди.
Хто промайне, відчинить двері,
Проїздом, випадково, з чужа, далеко -
З питанням я, хоч будь моряк:
Чи не зустрів десь у поштовій вас кареті?

Чацький

Припустіть, що так.
Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі! -
Ох! Боже мій! вже я тут знову,
В Москві! у вас! та як же вас дізнатися!
Де час? де вік той невинний,
Коли, бувало, у вечір довгий
Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там,
Граємо і шумимо по стільцях та столах.
А тут ваш батько з мадамою, за пікетом;
Ми в темному куточку і здається, що в цьому!
Ви пам'ятайте? здригнемося, що скрипне столик,
двері...

Софія

Дитина!

Чацький

Так, а тепер,
У сьомнадцять років ви розцвіли чарівно,
Неповторно, і це вам відомо,
І тому скромні, не дивіться світ.
Чи не закохані ви? прошу мені дати відповідь,
Без думи, повноті соромитися.

Софія

Та хоч кого збентежать
Питання швидкі та цікавий погляд…

Чацький

Помилуйте, не вам, чого ж дивуватися?
Що нового покаже мені Москва?
Вчора був бал, а завтра буде два.
Той сватався – встиг, а той промахнувся.
Все той же толк, і ті ж вірші в альбомах.

Софія

Гоніння на Москву. Що означає бачити світло!
Де ж краще?

Чацький

Де нас нема.
Ну що ваш батько? все англійського клоба
Старовинний, вірний член до труни?
Ваш дядечко чи відстрибав свій вік?
А цей, як його, він турок чи грек?
Той чорномазенький, на ніжках журавлиних,
Не знаю, як його звуть,
Куди не сунься: тут, як тут,
У їдальнях та у вітальні.
А троє з бульварних осіб,
Які з півстоліття молодяться?
Рідних мільйонів у них, і за допомогою сестриць
З усією Європою породяться.
А наше сонечко? наш скарб?
На лобі написано: Театр та Маскерад;
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю,
Сам товстий, його артисти худі.
На балі, пам'ятайте, відкрили ми вдвох
За ширмами, в одній із кімнат посекретніше,
Був захований чоловік і клацав солов'ям,
Співак взимку літній погоді.
А той сухотний, рідня вам, книгам ворог,
У вчений комітет, який оселився
І з криком вимагав присяг,
Щоби грамоті ніхто не знав і не вчився?
Знову побачити їх мені судилося долею!
Жити з ними набридне, і в кому не знайдеш плям?
Коли ж постуєш, вернешся додому,
І дим Батьківщини нам солодкий і приємний!

Софія

От вас би з тітонькою совість,
Щоб усіх знайомих перерахувати.

Чацький

А тітонька? все дівчиною, Мінервою?
Все фрейліною Катерини Першої?
Вихованок і мосек повний будинок?
Ох! до виховання перейдемо.
Що нині, так само, як здавна,
Клопочуть набирати вчителів полки,
Числом більше, ціною дешевше?
Не те щоб у науці далекі;
У Росії, під великим штрафом,
Нам кожного визнати наказують
Істориком та географом!
Наш ментор, пам'ятайте ковпак його, халат,
Перст вказівний, всі ознаки навчання
Як наші боязкі турбували уми,
Як з ранніх пір звикли вірити ми,
Що нам без німців немає порятунку! -
А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем?
Він не одружений ще?

Софія

Чацький

Хоч на якійсь княгині
Пульхерії Андріївні, наприклад?

Софія

Танцмайстер! чи можна!

Чацький

Софія

Суміш мов?

Чацький

Так, двох, без цього не можна.

Софія

Але мудро з них один скроїти, як ваш.

Чацький

Принаймні не надутий.
Ось новини! – я користуюсь хвилиною,
Побаченням з вами жвавий,
І балакучий; а хіба немає часів,
Що я Молчалина дурніша? Де він, до речі?
Чи ще не зламав безмовності печатки?
Бувало, пісень де новеньких зошит
Побачить, пристає: просимо списати.
А втім, він дійде до ступенів відомих,
Адже нині люблять безсловесних.

Софія (убік)

Чи не людина, змія!

(Голосно і вимушено.)

Хочу у вас запитати:
Чи траплялося, щоб ви, сміючись? чи у смутку?
Помилка? добро про когось сказали?
Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо.

Чацький

Коли все так м'яко? і ніжно, і незріло?
На що так давно? ось добра вам справа:
Дзвінками щойно гримаючи
І день і ніч по сніговій пустелі,
Поспішаю до вас, голову стрімголов.
І як я вас знаходжу? у якомусь суворому чині!
Ось півгодини холодності терплю!
Обличчя найсвятішої богомолки!..
І все-таки я вас без пам'яті люблю. -

(Хвилинне мовчання.)

Послухайте, чи слова мої всі шпильки?
І хиляться до чиєїсь шкоди?
Але якщо так: розум із серцем не в ладу.
Я в диваках іншому диву
Раз посміюся, потім забуду.
Звеліть мені у вогонь: піду як на обід.

Софія

Так, добре – згорите, якщо ж ні?

Софія, Ліза, Чацький, Фамусов.

Фамусов

Ось і інший.

Софія

Ах, батюшка, сон у руку.

(Виходить).

Проклятий сон.

Фамусов, Чацький(Дивиться на двері, в які Софія вийшла).

Фамусов

Ну, викинув ти штуку!
Три роки не писав двох слів!
І гримнув раптом як із хмар.

(Обіймаються.)

Здорово, друже, здорово, брате, здорово.
Розповідай, чай, у тебе готове
Зібрання важливе звісток?
Сідай, оголоси швидше.

(Сідають).

Чацький (розсіяно)

Як Софія Павлівна у вас гарнішала!

Фамусов

Вам, людям молодим, іншого немає справи,
Як помічати дівочі краси:
Сказала щось побіжно, а ти,
Я, чай, надіями занісся, зачарований.

Чацький

Ох! ні, надіями я мало розпещений.

Фамусов

"Сон в руку" - мені вона зволила шепнути,
Ось ти задумав…

Чацький

Я? - Ані.

Фамусов

Про кого їй снилося? що таке?

Чацький

Я не відгадник снів.

Фамусов

Не вір їй, все пусте.

Чацький

Я вірю на власні очі;
Вік не зустрічав, підписку дам,
Що б їй було хоч трохи подібно!

Фамусов

Він усе своє. Та розкажи докладно,
Де був? Блукав стільки років!
Звідки тепер?

Чацький

Тепер мені до того!
Хотів об'їхати ціле світло
І не об'їхав сотої частки.

(Стає поспішно.)

Вибачте; я поспішав швидше бачити вас,
Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину
Я, подробиці найменшої не забуду;
Вам першим, потім розповідайте всюди.

(В дверях.)

Яка гарна!

(Виходить).

Фамусов (один)

Який із двох?
«Ах! батюшка, сон у руку!»
І каже мені це вголос!
Ну винен! Якого ж я дав гаку!
Молчалін недавно ввів мене в сумнів.
Тепер… та в півм'я з вогню:
Той жебрак, цей франт-приятель;
Від'явлений мотом, шибеником;
Що за комісія, творець,
Бути дорослою дочкою батьком! -

(Виходить).

Кінець I дії

Дія II

Фамусов, Слуга.

Фамусов

Петрушка, вічно ти з обновкою,
З роздертим ліктем. Дістань-но календар;
Читай не так, як паламар;
А з почуттям, до ладу, з розстановкою.
Стривай же. – На аркуші креслення на записному,
Проти наступного тижня:
До Параски Федорівни до будинку
У вівторок я кликаний на форелі.
Куди як дивне створене світло!
Пофілософствуй - розум закрутиться;
То бережешся, то обід:
Їж три години, а за три дні не звариться!
Відзнач, того ж дня… Ні, ні.
У четвер я кликаний на поховання.
Ох, рід людський! прийшло в забуття,
Що кожен сам туди ж має лізти,
У ту скриньку, де ні стати, ні сісти.
Але пам'ять собою має намір хто залишити
Життям похвальним, ось приклад:
Небіжчик був поважний камергер,
З ключем, і синові ключ умів доставити;
Багатий, і на багатій був одружений;
Переженив дітей, онучать;
Помер; всі про нього сумно згадують,
Кузьма Петрович! Мир йому! -
Що за тузи у Москві живуть і вмирають! -
Пиши: у четвер, одне вже до одного,
А може, у п'ятницю, а може, й у суботу,
Я маю у вдови, у лікарки, хрестити.
Вона не народила, але за розрахунком
На мою: маю народити.
Тьху, господи вибач! П'ять тисяч разів На золоті їдав; сто осіб до послуг;
Весь у орденах; їжджав-то вічно цугом;
Вік при дворі, та при якому дворі!
Тоді не те, що нині,
За государині служив Катерині.
А в ті часи всі важливі! у сорок пуд…
Розкланяйся - тупієм не кивнуть.
Вельможа у разі - тим паче:
Не як інший, і пив та їв інакше.
А дядько! що твій князь? що граф?
Серйозний погляд, гордовита вдача.
Коли ж треба підслужитись,
І він згинався вперегин:
На куртазі йому довелося обступитися;
Впав, та так, що мало потилиці не приб'є;
Старий заохав, голос хрипкою;
Був найвищою наданий посмішкою;
Зволили сміятися; як же він?
Підвівся, оговтався, хотів віддати уклін,
Впав раптом - вже навмисне,
А регіт пущі, він і в третій так само точно.
А? як на вашу думку? по-нашому – тямущість.
Впав він боляче, встав здорово.
Зате, бувало, у віст хто частіше запрошений?
Хто чує при дворі привітне слово?
Максиме Петровичу! Хто перед усіма знав шану?
Максиме Петровичу! Жарт!
У чини виводить хтось і пенсії дає?
Максиме Петровичу! Так! Ви, нинішні, ну-но!

Чацький

І точно, почало світло дурніти,
Сказати ви можете зітхнувши;
Як порівняти, та подивитись
Вік нинішній і повік минулий:
Свіже переказ, а віриться важко;
Як той і славився, чия найчастіше гнулася шия;
Як не у війні, а у світі брали чолом,
Стукали об підлогу не шкодуючи!
Кому потреба: тим пихати, лежи вони в пилюці,
А тим, хто вищий, лестощі як мереживо плели.
Прямий був вік покірності та страху,
Все під личиною старанності до царя.
Я не про дядечка про ваше говорю;
Його не обуримо ми праху:
Але тим часом кого полювання забере,
Хоч у раболепстві найпалкішим,
Тепер, щоб смішити народ,
Відважно жертвувати потилицею?
А одноліток, а дідок
Інший, дивлячись на той стрибок
І руйнуючись у старій шкірі,
Чай, примовляв: - Ах! якби мені теж!
Хоч є мисливці підрізати скрізь,
Та нині сміх лякає, і тримає сором у вузді;

Фамусов

Мабуть, пощади.

Чацький

Довжити суперечки не моє бажання.

Фамусов

Хоч душу відпусти на покаяння!

Олександр Грибоєдов

Горе від розуму

Діючі лиця

Павло Опанасович Фамусов, керуючий у казенному місці.

Софія Павлівна, дочка його.

Лизанька, служниця.

Олексій Степанович Молчалін, секретар Фамусова, який у нього в будинку.

Олександр Андрійович Чацький.

Полковник Скалозуб, Сергій Сергійович.

Наталія Дмитрівна, молода дама

Платон Михайлович, чоловік її

Князь Тугоухівськийі

Княгиня, дружина його, з шістьма доньками.

бабуся графиня

Графіня онука

Антон Антоновігод Загорецький.

Стара Хльостова, своячка Фамусова.

Репетилів.

Петрушкаі кілька слуг, що говорять.

Безліч гостей будь-якого розбору та їх лакеїв під час роз'їзду.

Офіціанти Фамусова.

Дія у Москві будинку Фамусова.

Дія I

Явище 1

Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають.

Лизанькасеред кімнати спить, звісивши з крісел.

(Ранок, трохи день гидує.)

Лизанька (раптом прокидається, встає з крісел, озирається)

Світає!.. Ах! коли ніч минула!
Вчора просилася спати – відмова.
«Чекаємо на друга». – Потрібне око та око,
Не спи, поки не скотишся зі стільця.
Тепер ось щойно задрімала,
Вже день!.. сказати їм...

(Стукає до Софії.)

Господа,
Гей! Софія Павлівна, біда:
Зайшла бесіда ваша заноч;
Ви глухі? – Олексію Степановичу!
Пані!.. - І страх їх не бере!

(Відходить від дверей.)

Ну, гість не запрошений,
Може, батюшка увійде!
Прошу служити у пані закоханої!

(Знову до дверей).

Так розходьтеся. Ранок. Що з?

(Голоз Софії)

Котра година?

Лизанька

Все в хаті підвелося.

Софія (зі своєї кімнати)

Котра година?

Лизанька

Сьомий, восьмий, дев'ятий.

Софія (звідти ж)

Неправда.

Лизанька (проти від дверей)

Ох! амур проклятий!
І чують, не хочуть зрозуміти,
Ну що б віконниці їм відібрати?
Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка,
Примушу їх грати.

(Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.)

Явище 2

Лізаі Фамусов.

Ліза

Ох! пан!

Фамусов

Пан, так.

(Зупиняє годинну музику.)

Адже така пустунка ти дівчисько.
Не міг придумати, що це за біда!
То флейта чується, то ніби фортоп'яно;
Для Софії занадто було б рано?

Ліза

Ні, добродію, я… лише ненароком…

Фамусов

Ось те ненароком, за вами помічай;
Так правильно з наміром.

(Тискається до неї і заграє.)

Ой! зілля, пустунка.

Ліза

Ви баловник, чи до лиця вам ці обличчя!

Фамусов

Скромна, а нічого крім
Проказ і вітру на думці.

Ліза

Пустіть, вітряки самі,
Схаменіться, ви старі…

Фамусов

Ліза

Ну хто прийде, куди ми з вами?

Фамусов

Кому сюди прийти?
Адже Софія спить?

Ліза

Зараз відпочивала.

Фамусов

Зараз! А ніч?

Ліза

Ніч цілу читала.

Фамусов

Бач, забаганки які завелися!

Ліза

Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись.

Фамусов

Скажи-но, що очі їй псувати не годиться,
І в читанні прок-от не великий:
Їй сну немає від французьких книг,
А мені від росіян боляче спиться.

Ліза

Що встане, доповім,
Будьте ласкаві йти; розбудіть, боюся.

Фамусов

Чого будити? Сама годинник заводиш,
На весь квартал симфонію гриміш.

Ліза (як можна голосніше)

Та повноті-с!

Фамусов (затискає їй рота)

Помилуйся, як кричиш.
З глузду ти божеволієш?

Ліза

Боюся, щоб не вийшло з того…

Фамусов

Ліза

Час, добродію, вам знати, ви не дитина;
У дівчат сон ранковий так тонкий;
Трохи дверима скрипнеш, трохи шепнеш:
Усі чують…

Фамусов

Гей, Лізо!

Фамусов (квапливо)

(Вкрадеться геть із кімнати навшпиньки.)

Ліза (одна)

Пішов. Ох! від панів подалей;
У них біди собі щогодини готуй,
Пройди нас гірше за всіх сумів
І панський гнів, і панське кохання.

Явище 3

Ліза, Софіязі свічкою, за нею Молчалін.

Софія

Що, Ліза, на тебе напало?
Шумиш…

Ліза

Звісно, ​​вам розлучитися важко?
До світла замкнувшись і здається все мало?

Софія

Ах, справді розвиднілося!

(Гушить свічку.)

І світло та смуток. Як швидкі ночі!

Ліза

Тужіть, знай, з боку немає сечі,
Сюди ваш батько зайшов, я обмерла;
Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала;
Ну, що ж стали ви? уклін, пане, відважте.
Ідіть, серце не на місці;
Дивіться на годинник, подивіться у вікно:
Валить народ вулицями давно;
А в хаті стукіт, ходьба, мітуть та прибирають.

Софія

Щасливі годин не помічають.

Ліза

Не спостерігайте, ваша влада;
А що у відповідь за вас, звісно, ​​мені потрапити.

Софія (Молчаліну)

Ідіть; цілий день ще зазнаємо нудьги.

Ліза

Бог з вами; геть візьміть руку.

(Розводить їх, Молчалін у дверях стикається з Фамусовим.)

Явище 4

Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.Дякую покірно,
Я скоро до них убіг!
Я завадив! я злякав!
Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий
Немає відпочинку, кидаюсь як немов пригорілий.
По посаді, по службі клопоту,
Той чіпляється, інший, усім справа до мене!
Чи чекав я нових клопотів? щоб був обдурений.

Софія (крізь сльози)

Ким, батюшка?

Фамусов

Ось дорікати мені стануть,
Що без толку завжди журю.
Не плач, я говорю:
Чи вже про твоє не дбали
Про виховання! з колиски!
Мати померла: умів я винайняти
У мадам Розьє другу матір.
Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив:
Розумна була, характер тихий, рідкісних правил.
Одне не до честі служить їй:
За зайвих на рік п'ятсот карбованців
Зманити себе іншими припустила.
Та не в мадам сила.
Не потрібно іншого зразка,
Коли в очах є приклад батька.
Дивись ти на мене: не хвалюся складанням,
Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини,
Вільний, вдів, я собі пан...
Чернецьким відомий поведінкою!

Поточна сторінка: 1 (всього у книги 7 сторінок)

Шрифт:

100% +

Олександр Грибоєдов
Горе від розуму

Мільйон мук (Критичний етюд)
І. А. Гончаров

«Лихо з розуму» Грибоєдова. - Бенефіс Монахова, листопад, 1871

Комедія «Лихо з розуму» тримається якимось особняком у літературі та відрізняється молоджливістю, свіжістю та міцнішою живучістю від інших творів слова. Вона як сторічний старий, біля якого всі, відживши по черзі свою пору, вмирають і валяться, а він ходить, бадьорий і свіжий, між могилами старих і колисками нових людей. І нікому на думку не спадає, що настане колись і його черга.

Усі знаменитості першої величини, звичайно, недарма надійшли до так званого «храму безсмертя». У всіх у них багато, а в інших, як, наприклад, у Пушкіна, набагато більше прав на довговічність, ніж у Грибоєдова. Їх не можна близько і ставити одного з одним. Пушкін величезний, плідний, сильний, багатий. Він для російського мистецтва те саме, що Ломоносов для російської освіти взагалі. Пушкін зайняв собою всю свою епоху, сам створив іншу, породив школи художників, - взяв собі в епосі все, крім того, що встиг узяти Грибоєдов і до чого не домовився Пушкін.

Незважаючи на геній Пушкіна, передові його герої як герої його століття вже бліднуть і йдуть у минуле. Геніальні створення його, продовжуючи служити зразками та джерелом мистецтва, самі стають історією. Ми вивчили Онєгіна, його час та його середовище, зважили, визначили значення цього типу, але не знаходимо вже живих слідів цієї особистості сучасному столітті, хоча створення цього залишиться незабутнім в літературі. Навіть пізніші герої століття, наприклад, Лермонтовський Печорін, представляючи, як і Онєгін, свою епоху, кам'яніють, проте, в нерухомості, як статуї на могилах. Не говоримо про більш або менш яскраві типи, що з'явилися пізніше, які за життя авторів встигли зійти в могилу, залишивши по собі деякі права на літературну пам'ять.

Називали безсмертноюкомедією «Недоук» Фонвізіна, - і грунтовно - її жива, гаряча пора тривала близько півстоліття: це величезно для слова. Але тепер немає жодного натяку у «Недорослі» на живе життя, і комедія, відслуживши свою службу, звернулася до історичної пам'ятки.

«Лихо з розуму» з'явилося раніше Онєгіна, Печоріна, пережило їх, пройшло неушкоджено через гоголівський період, прожило ці півстоліття з часу своєї появи і все живе своїм нетлінним життям, переживе ще багато епох і все не втратить своєї життєвості.

Чому ж це, і що таке взагалі це «Лихо з розуму»?

Критика не чіпала комедію з одного разу зайнятого нею місця, ніби важко, куди її помістити. Вусна оцінка випередила друковану, як сама п'єса задовго випередила друк. Але грамотна маса оцінила її власне. Відразу зрозумівши її краси і не знайшовши недоліків, вона рознесла рукопис на шматки, на вірші, напіввірші, розвела всю сіль і мудрість п'єси в розмовній промові, ніби звернула мільйон у гривеньники, і до того попестила грибоїдівськими приказками розмову, що буквально виснажила комедію до преси .

Але п'єса витримала і це випробування – і не тільки не опошлилась, але стала ніби дорожчою для читачів, знайшла собі в кожному з них покровителя, критика та друга, як байки Крилова, які не втратили своєї літературної сили, перейшовши з книги в живу мову.

Друкована критика завжди ставилася з більшою чи меншою строгістю тільки до сценічного виконання п'єси, мало торкаючись самої комедії або висловлюючись уривчастих, неповних та суперечливих відгуках. Вирішено якраз усіма назавжди, що комедія зразковий твір – і на тому всі помирилися.

Що робити актору, який вдумується у свою роль у цій п'єсі? Покластися на один власний суд – не дістане ніякого самолюбства, а прислухатися за сорок років до говору громадської думки – немає можливості, не загубившись у дрібному аналізі. Залишається, з незліченного хору висловлених і висловлюваних думок, зупинитися деяких загальних висновках, найчастіше повторюваних, – і них вже будувати власний план оцінки.

Одні цінують у комедії картину московських звичаїв відомої епохи, створення живих типів та його майстерне угруповання. Вся п'єса представляється якимось колом знайомих читачеві осіб, і до того ж таким певним і замкнутим, як колода карт. Особи Фамусова, Молчаліна, Скалозуба та інші врізалися в пам'ять так само твердо, як королі, валети та пані в картах, і у всіх склалося більш-менш згодне поняття про всіх осіб, крім одного – Чацького. Так усі вони накреслені вірно і суворо і так набридли всім. Тільки про Чацького багато хто дивується: що він таке? Він наче п'ятдесят третя якась загадкова карта в колоді. Якщо було мало розбіжностей у розумінні інших, то про Чацького, навпаки, суперечності не скінчилися досі і, можливо, не закінчаться ще довго.

Інші, віддаючи справедливість картині звичаїв, вірності типів, дорожать епіграматичнішою сіллю мови, живою сатирою – мораллю, якою п'єса досі, як невичерпний колодязь, постачає всякого на кожен повсякденний крок життя.

Але й ті й інші поціновувачі майже оминають саму «комедію», дію, і багато хто навіть відмовляє їй у умовному сценічному русі.

Незважаючи на те, щоразу, однак, коли змінюється персонал у ролях, і ті та інші судді йдуть до театру, і знову піднімаються жваві чутки про виконання тієї чи іншої ролі та про самі ролі, начебто в новій п'єсі.

Всі ці різноманітні враження і на них заснована своя точка зору у всіх і у кожного є кращим визначенням п'єси, тобто що комедія «Лихо з розуму» є і картина вдач, і галерея живих типів, і вічно гостра, пекуча сатира, і разом з тим і комедія і, скажімо самі за себе, найбільше комедія - яка навряд чи знайдеться в інших літературах, якщо прийняти сукупність всіх інших висловлених умов. Як картина, вона, без сумніву, величезна. Полотно її захоплює довгий період російського життя – від Катерини до імператора Миколи. У групі двадцяти осіб відобразилася, як промінь світла у краплі води, вся колишня Москва, її малюнок, тодішній її дух, історичний момент та звичаї. І це з такою художньою, об'єктивною закінченістю та визначеністю, яка далася в нас лише Пушкіну та Гоголю.

У картині, де немає жодної блідої плями, жодної сторонньої, зайвої штрихи та звуку, – глядач і читач почуваються й тепер, у нашу епоху, серед живих людей. І загальне і деталі, все це не вигадано, а так повністю взято з московських віталень і перенесено в книгу і на сцену, з усією теплотою і з усім «особливим відбитком» Москви, - від Фамусова до дрібних штрихів, до князя Тугоуховського і до лакея Петрушки, без яких картина була б не сповнена.

Однак для нас вона ще не цілком закінчена історична картина: Ми не відсунулися від епохи на достатню відстань, щоб між нею і нашим часом лягла непрохідна безодня. Колорит не згладився зовсім; вік не відокремився від нашого, як відрізаний шмат: ми дещо звідти успадкували, хоча Фамусові, Молчаліни, Загорецькі та інші видозмінилися так, що не влізуть уже в шкіру грибоїдівських типів. Різкі риси віджили, звичайно: ніякий Фамусов не стане тепер запрошувати в блазні і ставити приклад Максима Петровича, принаймні так позитивно і явно. Молчалін, навіть перед покоївкою, тишком-нишком, не зізнається тепер у тих заповідях, які заповідав йому батько; такий Скалозуб, такий Загорецький неможливі навіть у далекій глушині. Але поки буде існувати прагнення до почестей крім заслуги, поки будуть водитися майстри і мисливці догоджати і «нагородження брати і весело пожити», поки плітки, неробство, порожнеча пануватимуть не як пороки, а як стихії суспільного життя, - доти, звичайно , Мигатимуть і в сучасному суспільстві риси Фамусових, Молчалиних та інших, потреби немає, що з Москви стерся той «особливий відбиток», яким пишався Фамусов.

Загальнолюдські зразки, звичайно, залишаються завжди, хоч і ті перетворюються на невпізнані від тимчасових змін типи, так що, на зміну старому, художникам іноді доводиться оновлювати, після довгих періодів, які були колись в образах основні риси вдач і взагалі людської натури , вдягаючи їх у нове тіло і кров у дусі свого часу. Тартюф, звичайно, – вічний тип, Фальстаф – вічний характер, – але й той і інший, і багато ще знаменитих подібних їм первообразів пристрастей, пороків та інше, зникаючи самі в тумані старовини, майже втратили живий образ і звернулися до ідеї, до умовного поняття, у загальне ім'я пороку, і для нас вже не живим уроком, а портретом історичної галереї.

Це особливо можна зарахувати до грибоїдівської комедії. У ній місцевий колорит надто яскравий і позначення самих характерів так суворо окреслено і обставлено такою реальністю деталей, що загальнолюдські риси ледве вирізняються з-під суспільних положень, рангів, костюмів тощо.

Як картина сучасних вдач, комедія «Лихо з розуму» була частково анахронізмом і тоді, коли в тридцятих роках з'явилася на московській сцені. Вже Щепкін, Мочалов, Львова-Синецька, Ленський, Орлов та Сабуров грали не з натури, а за свіжим переказом. І тоді почали зникати різкі штрихи. Сам Чацький гримить проти «століття минулого», коли писалася комедія, а вона писалася між 1815 і 1820 роками.

Як порівняти та подивитися (каже він)
Вік нинішній і вік минулий,
Свіже переказ, а віриться насилу,

а про свій час виражається так:

Тепервільніше кожен дихає,

Браніл вашповік я нещадно, -

каже він Фамусову.

Отже, тепер залишається лише небагато від місцевого колориту: пристрасть до чинів, поклоніння, порожнеча. Але з якими-небудь реформами чини можуть відійти, низька прихильність до ступеня лакейства мовчалинського вже ховається і тепер у темряву, а поезія фрунту поступилася місцем суворому і раціональному напрямку у військовій справі.

Але все ж таки деякі живі сліди є, і вони поки заважають звернутися картині в закінчений історичний барельєф. Це майбутнє ще поки що в ній далеко попереду.

Сіль, епіграма, сатира, цей розмовний вірш, здається, ніколи не помруть, як і сам розсипаний у них гострий і їдкий, живий російський розум, який Грибоєдов уклав, як чарівник якогось духу, у свій замок, і він розсипається там злісним. з хутром. Не можна уявити, щоб могла з'явитися колись інша, більш природна, проста, більш взята з життя мова. Проза і вірш злилися тут у щось нероздільне, потім, здається, щоб їх легше було втримати в пам'яті і пустити знову в обіг весь зібраний автором розум, гумор, жарт і агресивність російського розуму та мови. Ця мова так само далася автору, як далася група цих осіб, як далася. головний сенскомедії, як далося все разом, ніби вилилося разом, і все утворило незвичайну комедію - і в тісному сенсі, як сценічну п'єсу, - і в широкому, як комедію життя. Іншим нічим, як комедією, вона б і не могла бути.

Залишивши дві капітальні сторони п'єси, які так явно говорять за себе і тому мають більшість шанувальників, тобто картину епохи, з групою живих портретів, і сіль мови, звернемося спочатку до комедії як до сценічної п'єси, потім як до комедії взагалі, до її загального змісту, до головного розуму її в суспільному та літературне значенняНарешті, скажемо і про виконання її на сцені.

Давно звикли говорити, що немає руху, тобто немає дії у п'єсі. Як немає руху? Є – жива, безперервна, від першої появи Чацького на сцені до останнього його слова: «Карету мені, карету!»

Це – тонка, розумна, витончена та пристрасна комедія, у тісному, технічному сенсі, – вірна у дрібних психологічних деталях, – але для глядача майже невловима, тому що вона замаскована типовими особами героїв, геніальною рисовкою, колоритом місця, епохи, красою мови, усіма поетичними силами, так рясно розлитими у п'єсі. Дія, тобто власне інтрига в ній, перед цими капітальними сторонами видається блідою, зайвою, майже непотрібною.

Тільки при роз'їзді в сінях глядач точно прокидається при несподіваній катастрофі, що вибухнула між головними особами, і раптом нагадує комедію-інтригу. Та й то ненадовго. Перед ним уже зростає величезний, справжній сенс комедії.

Головна роль, звичайно, роль Чацького, без якої не було б комедії, а була б, мабуть, картина вдач.

Сам Грибоєдов приписав горі Чацького його розуму, а Пушкін відмовив йому зовсім у голові.

Можна було б подумати, що Грибоєдов, з батьківської любові до свого героя, втішив йому в назві, ніби попередивши читача, що герой його розумний, а всі інші біля нього не розумні.

Але Чацький не тільки розумніший за всіх інших осіб, а й позитивно розумний. Мова його кипить розумом, дотепністю.

І Онєгін і Печорін виявилися нездатними до справи, до активної ролі, хоча обидва неясно розуміли, що в них усе зотліло. Вони були навіть «озлоблені», носили в собі й «невдоволення» і тинялися, як тіні, з «тужить лінню». Але, зневажаючи порожнечу життя, марне панство, вони піддавалися йому і не подумали ні боротися з ним, ні втекти остаточно. Невдоволення та озлоблення не заважали Онєгіну франтити, «блищати» і в театрі, і на балі, і в модному ресторані, кокетувати з дівчатами і серйозно доглядати за ними в заміжжі, а Печорину блищати цікавою нудьгою і мукати свою лінь і озлоблення між княжною. Білою, а потім малюватись байдужістю до них перед тупим Максимом Максимовичем: ця байдужість вважалася квінтесенцією донжуанства. Обидва нудилися, задихалися у своєму середовищі і не знали, чого хотіти. Онєгін пробував читати, але позіхнув і кинув, тому що йому і Печоріну була знайома одна наука «пристрасті ніжної», а всьому всьому вони вчилися «чому-небудь і як-небудь» – і їм не було чого робити.

Чацький, очевидно, навпаки, готувався серйозно до діяльності. "Він славно пише, перекладає", - говорить про нього Фамусов, і всі твердять про його високий розум. Він, звичайно, подорожував недарма, вчився, читав, приймався, мабуть, за працю, був у зносинах з міністрами і розійшовся – не важко здогадатися, чому:

Служити б радий, - прислужуватися нудно, -

натякає він сам. Про «тужливу лінощі, про пустуну нудьгу» і помину немає, а ще менше про «пристрасть ніжної», як про науку і заняття. Він любить серйозно, бачачи у Софії майбутню дружину.

Тим часом Чацькому дісталося випити до дна гірку чашу – не знайшовши ні в кому «співчуття живого», і поїхати, забираючи з собою лише «мільйон мук».

Ні Онєгін, ні Печорін не вчинили б так нерозумно взагалі, особливо в справі любові і сватання. Але вони вже зблідли і звернулися для нас у кам'яні статуї, а Чацький залишається і залишиться завжди живим за цю свою «дурість».

Читач пам'ятає, звичайно, все, що зробив Чацький. Простежимо трохи хід п'єси і постараємося виділити з неї драматичний інтерес комедії, той рух, що йде через усю п'єсу, як невидима, але жива нитка, що пов'язує всі частини та особи комедії між собою.

Чацький вбігає до Софії, прямо з дорожнього екіпажу, не заїжджаючи до себе, гаряче цілує в неї руку, дивиться їй у вічі, радіє побаченню, сподіваючись знайти відповідь колишньому почуттю – і знаходить. Його вразили дві зміни: вона надзвичайно погарнішала і охолола до нього – теж надзвичайно.

Це його і спантеличило, і засмутило, і трохи дратує. Даремно він намагається посипати сіллю гумору свою розмову, частково граючи цією своєю силою, ніж, звичайно, колись подобався Софії, коли вона його любила, – частково під впливом досади та розчарування. Всім дістається, всіх перебрав він - від батька Софії до Молчаліна - і якими влучними рисами малює він Москву - і скільки з цих віршів пішло в живу мову! Але все марно: ніжні спогади, гостроти – нічого не допомагає. Він терпить від неї одні холодності, поки, їдко зачепивши Молчаліна, він не зачепив за живе та її. Вона вже з прихованою злістю питає його, чи трапилося йому хоч ненароком «добро про когось сказати», і зникає при вході батька, видавши останньому майже головою Чацького, тобто оголосивши його героєм розказаного перед тим батькові сну.

З цієї хвилини між нею та Чацьким зав'язався гарячий поєдинок, найживіша дія, комедія в тісному сенсі, в якій беруть близьку участь дві особи, Молчалін та Ліза.

Кожен крок Чацького, майже всяке слово в п'єсі тісно пов'язані з грою почуття його до Софії, роздратованого якоюсь брехнею в її вчинках, яку він і б'ється розгадати до кінця. Весь розум його і всі сили йдуть у цю боротьбу: вона і послужила мотивом, приводом до роздратування, до того «мільйону мук», під впливом яких він тільки й міг зіграти вказану йому Грибоєдову роль, роль набагато більшого, вищого значення, ніж невдала любов , Словом, роль, для якої і народилася вся комедія

Чацький майже помічає Фамусова, холодно і розсіяно відповідає його запитання, де був? "Тепер мені до того?" - каже він і, обіцяючи приїхати знову, йде, промовляючи з того, що його поглинає:

Як Софія Павлівна у вас гарнішала!

У другому відвідуванні він починає розмову знову про Софію Павлівну. «Чи не хвора вона? Чи не сталося їй смутку? - і настільки охоплений і підігрітим її розквітлою красою почуттям і її холодністю до нього, що на запитання батька, чи не хоче він на ній одружитися, в розсіяності запитує: «А вам на що?» І потім байдуже, тільки з пристойності, доповнює:

Нехай я посватаюсь, що б ви мені сказали?

І майже не слухаючи відповіді, мляво зауважує на пораду «послужити»:

Служити б радий, – прислуговуватись нудно!

Він і до Москви і Фамусова приїхав, очевидно, для Софії і до однієї Софії. До інших йому немає справи; йому й тепер прикро, що він замість неї знайшов одного Фамусова. «Як би тут їй не бути?» – задається він питанням, пригадуючи колишню юнацьку свою любов, яку в ньому «ні далечінь не охолодила, ні розвага, ні зміна місць», – і мучиться її холодністю.

Йому нудно й говорити з Фамусовим – і лише позитивний виклик Фамусова на суперечку виводить Чацького з його зосередженості.

Ось те, всі ви горді:
Дивилися б, як робили батьки,

каже Фамусов і потім креслить такий грубий і потворний малюнок раболепства, що Чацький не витерпів і у свою чергу зробив паралель віку «минулого» із віком «нинішнім».

Але все ще роздратування його стримано: він начебто совість за себе, що надумав протверезити Фамусова від його понять; він поспішає вставити, що «не про дядечка його говорить», якого навів у приклад Фамусов, і навіть пропонує останньому полагодити і свій вік, нарешті, всіляко намагається зам'яти розмову, бачачи, як Фамусов заткнув вуха, - заспокоює його, майже вибачається.

Довжити суперечки не моє бажання, -

каже він. Він готовий знову увійти до себе. Але його будить несподіваний натяк Фамусова на слух про сватання Скалозуба.

Ось ніби одружується на Софійці... і т.д.

Чацький нагострив вуха.

Як метушиться, що за спритність!

«А Софія? Чи немає тут нареченого якого?» – каже він, і хоч потім додає:

Ах - той скажи любові кінець,
Хто на три роки вдалину поїде! -

але сам ще не вірить у це, за прикладом усіх закоханих, поки ця любовна аксіома не розігралася над ним до кінця.

Фамусов підтверджує свій натяк про одруження Скалозуба, нав'язуючи останньому думку про генеральше, і майже явно викликає на сватання.

Ці натяки на одруження порушили підозри Чацького щодо причин зміни до нього Софії. Він навіть погодився було на прохання Фамусова кинути "завіральні ідеї" і помовчати при гості. Але роздратування вже йшло crescendo 1
Наростаючи ( італ.).

І він втрутився в розмову, поки недбало, а потім, роздратований незграбною похвалою Фамусова його розуму та інше, підносить тон і дозволяється різким монологом:

"А судді хто?" і т. д. Тут зав'язується інша боротьба, важлива і серйозна, ціла битва. Тут у кількох словах лунає, як у увертюрі опер, головний мотив, натякається на справжній сенс і мету комедії. Обидва, Фамусов і Чацький, кинули один одному рукавичку:

Дивилися б, як робили батьки,
Вчилися б, на старших дивлячись! -

пролунав військовий клік Фамусова. А хто ці старші та «судді»?

…За старість років
До вільного життя їхня ворожнеча непримиренна, -

відповідає Чацький і страчує -

Минулого життя підлісні риси.

Утворилися два табори, або, з одного боку, цілий табір Фамусових та всієї братії «батьків і старших», з іншого – один палкий і відважний боєць, «ворог шукань». Це боротьба життя і смерть, боротьба існування, як нові натуралісти визначають природну зміну поколінь у тваринному світі. Фамусов хоче бути "тузом" - "є на сріблі і на золоті, їздити цугом, весь в орденах, бути багатим і бачити дітей багатими, в чинах, в орденах і з ключем" - і так без кінця, і все це тільки за те , що він підписує папери, не читаючи і боячись одного, «щоб багато не накопичилося їх».

Чацький рветься до «вільного життя», «до занять» наукою та мистецтвом і вимагає «служби справі, а не особам» тощо. На чиєму боці перемога? Комедія дає Чацькому лише « мільйон мукі залишає, мабуть, у тому ж становищі Фамусова та його братію, в якому вони були, нічого не кажучи про наслідки боротьби.

Наразі нам відомі ці наслідки. Вони виявились з появою комедії, ще в рукописі, у світ - і як епідемія охопила всю Росію.

Тим часом інтрига кохання йде своєю чергою, правильно, з тонкою психологічною вірністю, яка у будь-якій іншій п'єсі, позбавленої інших колосальних грибоїдівських крас, могла б зробити автору ім'я.

Непритомність Софії при падінні з коня Молчаліна, її участь до нього, що так необережно висловилося, нові сарказми Чацького на Молчаліна – все це ускладнило дію і утворило тут головний пункт, який називався в пиитиках зав'язкою. Тут зосередився драматичний інтерес. Чацький майже вгадав істину.

Збентеження, непритомність, поспішність, гнів, переляки!

(з нагоди падіння з коня Молчаліна) -

Все це можна відчувати,
Коли втрачаєш єдиного друга, -

говорить він і їде у сильному хвилюванні, у муках підозр на двох суперників.

У третьому акті він раніше забирається на бал, з метою «змусити визнання» у Софії – і з тремтінням нетерпіння приступає до справи прямо з питанням: «Кого вона любить?»

Після ухильної відповіді вона зізнається, що їй миліші за його «інші». Здається, зрозуміло. Він і сам бачить це і навіть каже:

І я чого хочу, коли все вирішено?
Мені в петлю лізти, а їй кумедно!

Однак лізе, як усі закохані, незважаючи на свій «розум», і вже слабшає перед її байдужістю. Він кидає нікуди не придатну проти щасливого суперника зброю - прямий напад на неї, і сходить до вдавання.

Раз у житті вдаю, -

вирішує він, - щоб «розгадати загадку», а власне, щоб утримати Софію, коли вона рвонулася геть за нової стріли, пущеної в Молчаліна. Це не вдавання, а поступка, якою він хоче випросити те, чого не можна випросити, – любові, коли її немає. У його промові вже чується благаючий тон, ніжні закиди, скарги:

Але чи є в ньому та пристрасть, то почуття,
палкість та…
Щоб, окрім вас, йому цілий світ
Здавався порох і суєта?
Щоб серця кожне биття
Любов'ю прискорювалося до вас... -

каже він, - і нарешті:

Щоб байдужіше мені зазнати втрати,
Як людині – ви, що з вами виросла,
Як вашому другу, як братові,
Мені дайте переконатись у тому…

Це вже сльози. Він торкається серйозних струн почуття -

Від божевілля я можу остерігатися,
Пущусь далі простигнути, охолонути ... -

підсумовує він. Потім залишалося тільки впасти на коліна та заридати. Залишки розуму рятують його від марного приниження.

Таку майстерню сцену, висловлену такими віршами, навряд чи представляє якесь інше драматичний твір. Не можна благородніше і тверезіше висловити почуття, як воно висловилося у Чацького, не можна тонше і граційніше виплутатися з пастки, як виплутується Софія Павлівна. Тільки пушкінські сцени Онєгіна з Тетяною нагадують ці тонкі риси розумних натур.

Софії вдалося було зовсім позбутися нової підозрілості Чацького, але вона сама захопилася своєю любов'ю до Молчаліна і мало не зіпсувала всю справу, висловившись майже відкрито у коханні. На запитання Чацького:

Навіщо ж ви його (Молчаліна) так коротко впізнали?

вона відповідає:

Я не намагалася! Бог нас звів.

Цього досить, щоб розплющити очі сліпому. Але її врятував сам Молчалін, тобто його нікчема. Вона в захопленні поспішила намалювати його портрет на весь зріст, можливо в надії примирити з цією любов'ю не тільки себе, а й інших, навіть Чацького, не помічаючи, як портрет виходить вульгарно.

Дивіться, дружбу всіх він у домі набув.
При батюшці три роки служить;
Той часто без толку сердить,
А він безмовністю його обеззброє,
Від доброти душі простить.
А, між іншим,
Веселостей шукати б міг, -
Ані, від старичків не ступить за поріг!
Ми граємося, регочем;
Він із ними цілий день засяде, радий не радий
Грає…

Дивовижної якості…
Він, нарешті: поступливий, скромний, тихий,
І на душі провин ніяких;
Чужих і вкрив і навскіс не рубає.
Ось я за що його люблю!

У Чацького розвіялися всі сумніви:

Вона його не шанує!
Шалит, вона його не любить.
Вона не ставить у гріш його! -

втішає він себе за кожної її похвали Молчаліну і потім хапається за Скалозуба. Але її відповідь – що він «герой не її роману» – знищив і ці сумніви. Він залишає її без ревнощів, але в роздумі, сказавши:

Хто вас розгадає!

Він і сам не вірив у можливість таких суперників, а тепер у цьому переконався. Але і його надії на взаємність, що досі гаряче хвилювали його, зовсім завагалися, особливо коли вона не погодилася залишитися з ним під приводом, що «щипці охолонуть», і потім, на прохання його дозволити зайти до неї в кімнату, за нової шпильки на Молчаліна, вона вислизнула від нього і замкнулася.

Він відчув, що головна мета повернення до Москви йому змінила, і він відходить від Софії сумно. Він, як потім зізнається в сінях, з цієї хвилини підозрює в ній тільки холодність до всього, - і після цієї сцени самий непритомність відніс не «до ознак живих пристрастей», як раніше, а до «вигадування розпещених нервів».

Наступна сцена його з Молчаліним, що цілком описує характер останнього, стверджує Чацького остаточно, що Софія не любить цього суперника.

Ошуканка сміялася з мене! -

зауважує він і йде назустріч новим особам.

Комедія між ним та Софією обірвалася; пекуче роздратування ревнощів угамувалося, і холод безнадійності пахнув йому в душу.

Йому залишалося виїхати; але на сцену вторгається інша, жива, жвава комедія, відкривається разом кілька нових перспектив московського життя, які не тільки витісняють з пам'яті глядача інтригу Чацького, а й сам Чацький начебто забуває про неї і заважає натовпу. Біля нього групуються і грають, кожну свою роль, нові особи. Це бал, з усією московською обстановкою, з низкою живих сценічних нарисів, у яких кожна група утворює свою окрему комедію, з повним описом характерів, які в кількох словах встигли розігратися в закінчену дію.

Хіба не повну комедію розігрують Горічеви? Цей чоловік, нещодавно ще бадьорий і живий чоловік, тепер опустився, одягнувся, як у халат, у московське життя, пан, «чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, ідеал московських чоловіків», за влучним визначенням Чацького, – під черевиком нудотною, манірною , світської дружини, московської жінки?

А ці шість княжень і графиня-онука - весь цей контингент наречених, які «вміють, - за словами Фамусова, - нарядити себе тафтицею, чорнобривцем і серпанком», «співають верхні нотки і льнуть до військових людей»?

Ця Хлестова, залишок катерининського століття, з моською, з арапкою-дівчинкою, – ця княгиня і князь Петро Ілліч – без слова, але така руїна минулого; Загорецький, явний шахрай, що рятується від в'язниці в найкращих віталень і відкупливою догідливістю, на кшталт собачих шкарпеток, - і ці NN, і всі їхні толки, і все, що їх займає!

Наплив цих облич настільки багатий, портрети їх такі рельєфні, що глядач холодіє до інтриги, не встигаючи ловити ці швидкі нариси нових облич і вслухатися в їхню оригінальну говірку.

Чацького вже нема на сцені. Але він до відходу дав велику їжу тій головній комедії, яка почалася в нього з Фамусовим, у першому акті, потім з Молчаліним, - тій битві з усією Москвою, куди він, за цілями автора, за тим і приїхав.

У коротких, навіть миттєвих зустрічах із старими знайомими, встиг він усіх озброїти проти себе їдкими репліками та сарказмами. Його вже жваво торкаються всяких дрібниць – і він дає волю мові. Розсердив стару Хлестову, дав невпопад кілька порад Горичеву, різко обірвав графиню-онучку і знову зачепив Молчаліна.

Але чаша переповнилася. Він виходить із задніх кімнат уже остаточно засмучений і, за старою дружбою, у натовпі знову йде до Софії, сподіваючись хоч на просте співчуття. Він повіряє їй свій душевний стан.

Мільйон мук! -

каже він:

скаржиться він їй, не підозрюючи, яка змова дозріла проти нього у ворожому таборі.

«Мільйон мук» і «горе!» - Ось що він потис за все, що встиг посіяти. Досі він був непереможний: його розум нещадно вражав хворі місця ворогів. Фамусов нічого не знаходить, як тільки затиснути вуха проти його логіки і відстрілюється загальними місцями старої моралі. Молчалін змовкає, княжни, графині - задкують геть від нього, обпалені кропивою його сміху, і колишній друг його, Софія, яку одну він щадить, лукавить, ковзає і завдає йому головного удару тишком-нишком, оголосивши його під рукою, мимохіть, божевільним.

Горе від розуму

Комедія на чотирьох діях у віршах

Діючі:
Павло Опанасович Фамусов, керуючий у казенному місці
Софія Павлівна, його дочка.
Лизанька, служниця.
Олексій Степанович Молчалін, секретар Фамусова, який у нього вдома.
Олександр Андрійович Чацький.
Полковник Скалозуб, Сергій Сергійович.
Наталія Дмитрівна, молода дама, Платон Михайлович, її чоловік, - Горічі.
Князь Тугоухівський та Княгиня, дружина його, із шістьма доньками.
Графиня бабуся, Графиня внучка, - Хрюміни.
Антон Антонович Загорецький.
Стара Хлєстова, своячка Фамусова.
Г.N.
Г.Д.
Репетилів.
Петрушка і кілька слуг, що говорять.
Безліч гостей будь-якого розбору та їх лакеїв під час роз'їзду.
Офіціанти Фамусова.
Дія в Москві в будинку Фамусова

Дія I

Явище 1

Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають. Лизанька серед кімнати спить, звісившись із крісел. (Ранок, трохи день брежжиться)
Лизанька (раптом прокидається, встає з крісел, озирається)
Світає!.. Ах! коли ніч минула!
Вчора просилася спати – відмова,
«Чекаємо на друга». - Потрібне око та око,
Не спи, поки не скотишся зі стільця.
Тепер ось щойно задрімала,
Вже день!.. сказати їм...
(Стукає до Софії.)
Господа,
Гей! Софія Павлівна, біда.
Зайшла ваша бесіда за ніч;
Ви глухі? - Олексію Степановичу!
Пані!.. - І страх їх не бере!
(Відходить від дверей.)
Ну, гість не запрошений,
Може, батюшка увійде!
Прошу служити у пані закоханої!
(Знову до дверей)
Так розходьтеся. Ранок. - Що з?
(Голос Софії)
Котра година?
Лизанька
Все в хаті підвелося.
Софія (зі своєї кімнати)
Котра година?
Лизанька
Сьомий, восьмий, дев'ятий.
Софія (звідти ж)
Неправда.
Лизанька (проти від дверей)
Ох! амур [1] проклятий!
І чують, не хочуть зрозуміти,
Ну що б віконниці їм відібрати?
Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка,
Примушу їх грати.
(Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.)

Явище 2

Ліза та Фамусов.
Ліза
Ох! пан!
Фамусов
Пан, так.
(Зупиняє годинну музику)
Адже така пустунка ти, дівчисько.
Не міг придумати, що це за біда!
То флейта чується, то ніби фортоп'яно;
Для Софії надто було б рано?
Ліза
Ні, добродію, я… лише ненароком…
Фамусов
Ось те ненароком, за вами помічай;
Так, мабуть, з наміром.
(Тискається до неї і заграє)
Ой! зілля [2], баловниця.
Ліза
Ви баловник, чи до лиця вам ці обличчя!
Фамусов
Скромна, а нічого крім
Проказ і вітру на думці.
Ліза
Пустіть, вітряки самі,
Схаменіться, ви старі…
Фамусов
Майже.
Ліза
Ну хто прийде, куди ми з вами?
Фамусов
Кому сюди прийти?
Адже Софія спить?
Ліза
Зараз відпочивала.
Фамусов
Зараз! А ніч?
Ліза
Ніч цілу читала.
Фамусов
Бач, забаганки які завелися!
Ліза
Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись.
Фамусов
Скажи-но, що очі їй псувати не годиться,
І в читанні прок-от не великий:
Їй сну немає від французьких книг,
А мені від росіян боляче спиться.
Ліза
Що встане, доповім,
Будьте ласкаві йти, розбудіть, боюся.
Фамусов
Чого будити? Сама годинник заводиш,
На весь квартал симфонію гриміш.
Ліза (як можна голосніше)
Та повноті-с!
Фамусов (затискає їй рота)
Помилуйся, як кричиш.
З глузду ти божеволієш?
Ліза
Боюся, щоб не вийшло з того…
Фамусов
Чого?
Ліза
Час, добродію, вам знати, ви не дитина;
У дівчат сон ранковий так тонкий;
Трохи дверима скрипнеш, трохи шепнеш:
Усі чують…
Фамусов
Ти все брешеш.
Голос Софії
Гей, Лізо!
Фамусов (квапливо)
Тс!
(Вкрадеться геть із кімнати навшпиньки.)
Ліза (одна)
Пішов… Ах! від панів подалей;
У них біди собі щогодини готуй,
Пройди нас гірше за всіх сумів
І панський гнів, і панське кохання.

Явище 3

Ліза, Софія зі свічкою, за нею Молчалін.
Софія
Що, Ліза, на тебе напало?
Шумиш…
Ліза
Звісно, ​​вам розлучитися важко?
До світла замкнувшись, і здається мало?
Софія
Ах, справді розвиднілося!
(Гушить свічку.)
І світло та смуток. Як швидкі ночі!
Ліза
Тужіть, знай, з боку немає сечі,
Сюди ваш батько зайшов, я обмерла;
Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала;
Ну, що ж стали ви? уклін, пане, відважте.
Ідіть, серце не на місці;
Дивіться на годинник, подивіться у вікно:
Валить народ вулицями давно;
А в хаті стукіт, ходьба, мітуть та прибирають.
Софія
Щасливі годин не помічають.
Ліза
Не спостерігайте, ваша влада;
А що у відповідь за вас, звісно, ​​мені потрапити.
Софія (Молчаліну)
Ідіть; цілий день ще зазнаємо нудьги.
Ліза
Бог з вами; геть візьміть руку.
(Розводить їх, Молчалін у дверях стикається з Фамусовим.)

Явище 4

Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.
Фамусов
Що за оказія! [3] Молчалін, ти, брат?
Молчалін
Я-с.
Фамусов
Навіщо тут? і в цей час?
І Софіє!.. Привіт, Софіє, що ти
Так рано встала! а? для якого піклування?
І як вас Бог не в пору разом звів?
Софія
Він тільки-но тепер увійшов.
Молчалін
Зараз із прогулянки.
Фамусов
Друг. Чи не можна для прогулянок
Далі вибрати закуток?
А ти, пані, трохи з ліжка стриб,
З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини!
Усю ніч читає небилиці,
І ось плоди від цих книг!
А всі Кузнецький міст[4], і вічні французи,
Звідти моди до нас, і автори, і музи:
Губителі кишень та сердець!
Коли визволить нас творець
Від капелюшків їх! чепців! та шпильок! та шпильок!
І книжкових і бісквітних крамниць!
Софія
Дозвольте, батюшка, паморочиться в голові;
Я від переляку [5] дух ледве перекладаю;
Дозволили вбігти ви так швидко,
Змішалася я…
Фамусов
Дякую покірно,
Я скоро до них убіг!
Я завадив! я злякав!
Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий
Немає відпочинку, кидаюсь як немов пригорілий.
По посаді, по службі клопоту,
Той чіпляється, інший, усім справа до мене!
Але чи чекав на нових клопотів? щоб був обдурений.
Софія
Ким, батюшка?
Фамусов
Ось дорікати мені стануть,
Що без толку завжди журю.
Не плач, я говорю:
Чи вже про твоє не дбали
Про виховання! з колиски!
Мати померла: умів я винайняти
У мадам Розьє другу матір.
Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив:
Розумна була, характер тихий, рідкісних правил.
Одне не до честі служить їй:
За зайвих на рік п'ятсот карбованців
Зманити себе іншими припустила.
Та не в мадам сила.
Не потрібно іншого зразка,
Коли в очах є приклад батька.
Дивись ти на мене: не хвалюся складанням;
Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини,
Вільний, вдів, я собі пан...
Чернецьким відомий поведінкою!
Ліза
Насмілюсь я, пане…
Фамусов
Мовчати!
Жахливий вік! Не знаєш, що розпочати!
Усі примудрилися не по літах.
А ще дочки, та самі добряки.
Далися нам ці мови!
Беремо ж волоцюг[6], і в дім і по квитках[7],
Щоб наших дочок всьому навчати, всьому -
І танцям! і пенню! та ніжностям! і зітханням!
Ніби за дружину їх готуємо скоморохам.[8]
Ти, гість, що? ти тут, добродію, до чого?
Безрідного пригрів і ввів у мою родину,
Дав чин асесора[9] і взяв у секретарі;
До Москви переведено через моє сприяння;
І якби не я, коптів би ти в Твері.
Софія
Я вашого гніву ніяк не розтлумачу.
Він у будинку тут живе, велика напасть!
Ішов у кімнату, потрапив до іншої.
Фамусов
Потрапив чи хотів потрапити?
Та разом ви навіщо? Не можна випадково.
Софія
Ось у чому, однак, випадок весь:
Як ви з Лізою були тут,
Перелякав мене ваш голос надзвичайно,
І кинулася сюди я з усіх ніг.
Фамусов
Мабуть, на мене всю метушку складе.
Не в пору мій голос наробив їм тривог!
Софія
По смутному сні дрібниця тривожить;
Сказати вам сон: зрозумієте тоді.
Фамусов
Що це за історія?
Софія
Чи вам розповісти?
Фамусов
Ну так.
(Сідає.)
Софія
Дозвольте… чи бачите… спочатку
Квітчастий луг; і я шукала
Траву
Якусь, не згадаю наяву.
Раптом мила людина, одна з тих, кого ми
Побачимо - ніби вік знайомі,
З'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний,
Але боязкий... Знаєте, хто в злиднях народжений...
Фамусов
Ох! матінко, не довершай удару!
Хто бідний, той тобі не пара.
Софія
Потім пропало все: луки та небеса. -
Ми у темній кімнаті. Для довершення дива
Розкрилася підлога - і ви звідти,
Бліді, як смерть, і дибки волосся!
Тут з громом відчинили двері
Якісь не люди і не звірі,
Нас нарізно - і мучили того, хто сидів зі мною.
Він ніби мені дорожче за всі скарби,
Хочу до нього - ви тягнете із собою:
Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ!
Він услід кричить!..
Прокинулася. - Хтось каже, -
Ваш голос був; що, гадаю, так рано?
Біжу сюди – і вас обох знаходжу.
Фамусов
Так, дурний сон, як дивлюся.
Тут все є, коли немає обману:
І чорти і кохання, і страхи та квіти.
Ну, добродію мій, а ти?
Молчалін
Я чув ваш голос.
Фамусов
Кумедно.
Дався їм голос мій і як собі справно
Всім чується, і всіх скликає до зорі!
На мій голос поспішав, за чим же? - Кажи.
Молчалін
З паперами-с.
Фамусов
Так! їх бракувало.
Помилуйте, що це раптом припало
Старанність до письмових справ!
(Встає.)
Ну, Сонюшко, тобі спокій я дам:
Бувають дивні сни, а наяву дивніше;
Шукала ти собі трави,
На друга набрела швидше;
Повикинь дурницю з голови;
Де чудеса, там мало складу. -
Іди-но, ляж, засни знову.
(Молчаліну)
Ідемо папери розбирати.
Молчалін
Я тільки ніс їх для доповіді,
Що в хід не можна пустити без довідок, без інших,
Протиріччя є, і багато не слушно.
Фамусов
Боюся, пане, я одного смертельно,
Щоб багато не накопичувалося їх;
Дай волю вам, воно б і засіло;
А в мене, що діло, що не діло,
Звичай мій такий:
Підписано, то з плечей геть.
(Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.)

Явище 5

Софія, Ліза.
Ліза
Ну от біля свята! ну ось вам і потіха!
Але ні, тепер уже не до сміху;
В очах темно, і завмерла душа;
Гріх не біда, чутка не гарна.
Софія
Що мені чутка? Хто хоче, так і судить,
Та батько задуматися змусить:
Буркотливий, невгамовний, швидкий,
Такий завжди, а відтоді…
Ти можеш посудити…
Ліза
Суджу-з за розповідями;
Заборона вона вас, - добро ще зі мною;
А то, помилуй Бог, як разом
Мене, Молчаліна та всіх з двору геть.
Софія
Подумаєш, як щастя норовить!
Буває гірше, з рук зійде;
Коли ж сумне ніщо на думку не буде,
Забули музику, і час йшов так плавно;
Доля нас ніби берегла;
Ні занепокоєння, ні сумніву.
А горе чекає з-за рогу.
Ліза
Ось те, мого ви дурного судження
Не жалкуєте ніколи:
Аж біда.
Нащо вам найкращого пророка?
Твердила я: у коханні не буде в цій користі
Ні на віки віків.
Як усі московські, ваш батюшка такий:
Бажав би зятя він із зірками, та з чинами,
А при зірках не всі багаті між нами;
Ну, зрозуміло до того б
І гроші, щоб пожити, щоб міг давати бали;
Ось, наприклад, полковник Скалозуб:
І золотий мішок, і мітить у генерали.
Софія
Куди як милий! і весело мені страх
Вислуховувати про фрунт [10] і ряди;
Він слова розумного не вимовив зроду, -
Мені байдуже, що за нього, що у воду.
Ліза
Так-с, так би мовити, речений, а боляче не хитрий;
Але будь військовий, будь він статський[11],
Хто такий чутливий, і веселий, і гострий,
Як Олександр Андрійович Чацький!
Не для того, щоб вас збентежити;
Давно минуло, не вернути,
А пам'ятається...
Софія
Що пам'ятається? Він славно
Пересміяти вміє всіх;
Болтає, жартує, мені смішно;
Ділити з кожним можна сміх.
Ліза
І тільки? начебто? - Сльозами обливався,
Я пам'ятаю, бідолашний він, як з вами розлучався. -
Що, пане, плачете? живіть сміючись ...
А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу:
Кому відомо, що знайду я, повернувшись?
І скільки, може, втрачу!»
Бідолаха ніби знав, що років через три.
Софія
Послухай, вільності ти зайвої не бери.
Я дуже вітряно, можливо, вчинила,
І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила?
Кому? щоб докоряти невірністю могли.
Так, з Чацьким, правда, ми виховані, росли:
Звичка разом бути день кожен нерозлучно
Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім
Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно,
І рідко відвідував наш дім;
Потім знову прикинувся закоханим,
Вимогливим та засмученим!!.
Остер, розумний, красномовний,
У друзях особливо щасливий,
Ось про себе задумав він високо.
Полювання мандрувати напало на нього,
Ох! якщо любить хто кого,
Навіщо розуму шукати та їздити так далеко?
Ліза
Де гасає? у яких краях?
Лікувався, кажуть, на кислих водах [12],
Не від хвороби, чай, від нудьги – повільніше.
Софія
І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші.
Кого люблю я, не такий:
Молчалін, за інших себе забути готовий,
Ворог зухвалості, - завжди сором'язливо, несміливо
Ніч цілу з ким можна так провести!
Сидимо, а на дворі давно вже побіліло,
Як думаєш? чим зайняті?
Ліза
Бог знає,
Пані, чи моя ця справа?
Софія
Візьме він руку, до серця тисне,
З глибини душі зітхне,
Ні слова вільного, і так вся ніч минає,
Рука з рукою, і око з мене не зводить. -
Смієшся! чи можна! чим привід подала
Тобі я до сміху такого!
Ліза
Мені?.. ваша тітонька на думку тепер спала,
Як молодий француз втік у неї з дому.
Голубко! хотіла поховати
Свою досаду, не зуміла:
Забула волосся чорнити
І за три дні посивіла.
(Продовжує реготати).
Софія (з жалем)
Ось так про мене потім заговорять.
Ліза
Вибачте, право, як Бог святий,
Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий
Вас трохи розвеселити допоміг.

Явище 6

Софія, Ліза, слуга, за ним Чацький.
Слуга
До вас Олександр Андрійович Чацький.
(Виходить).

Явище 7

Софія, Ліза, Чацький.
Чацький
На світанку вже на ногах! і я біля ваших ніг.
(З жаром цілує руку.)
Ну, поцілуйте ж, не чекали? кажіть!
Що ж, заради? [13] Ні? В обличчя мені подивіться.
Здивовані? і тільки? ось прийом!
Начебто не минуло тижня;
Начебто вчора вдвох
Ми сечі немає один одному набридли;
Ні на волосся кохання! куди як гарні!
І тим часом, не згадаюсь, без душі,
Я сорок п'ять годин, очей миттю не примруживши,
Верст понад сімсот пронісся, - вітер, буря;
І розгубився весь, і падав скільки разів.
І ось за подвиги нагорода!
Софія
Ох! Чацький, я дуже рада.
Чацький
Ви заради цього? в добрий час.
Однак щиро хто ж радіє так?
Мені здається, так наостанок
Людей та коней знобя,
Я тільки тішив сам себе.
Ліза
Ось, добродію, якби ви були за дверима,
Їй-Богу, немає п'яти хвилин,
Як поминали вас ми тут.
Пані, скажіть самі.
Софія
Завжди, не тільки тепер. -
Не можете мені зробити ви закиди.
Хто промайне, відчинить двері,
Проїздом, випадково, з чужа, з далекого -
З питанням я, хоч будь моряк:
Чи не зустрів десь у поштовій вас кареті?
Чацький
Припустіть, що так.
Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі! -
Ох! Боже мій! вже я тут знову,
В Москві! у вас! та як же вас дізнатися!
Де час? де вік той невинний,
Коли, бувало, у вечір довгий
Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там,
Граємо і шумимо по стільцях та столах.
А тут ваш батюшка з мадамою, за пікетом [14];
Ми в темному куточку і здається, що в цьому!
Ви пам'ятайте? здригнемося, що рипне столик, двері...
Софія
Дитина!
Чацький
Так, а тепер,
У сьомнадцять років ви розцвіли чарівно,
Неповторно, і це вам відомо,
І тому скромні, не дивіться світ.
Чи не закохані ви? прошу мені дати відповідь,
Без думи, повноті соромитися.
Софія
Та хоч кого збентежать
Питання швидкі та цікавий погляд…
Чацький
Помилуйте, не вам, чого ж дивуватися?
Що нового покаже мені Москва?
Вчора був бал, а завтра буде два.
Той сватався – встиг, а той дав промах.
Все той же толк[15], і ті ж вірші в альбомах.
Софія
Гоніння на Москву. Що означає бачити світло!
Де ж краще?
Чацький
Де нас нема.
Ну що ваш батько? все Англійського клобу
Старовинний, вірний член до труни?
Ваш дядечко чи відстрибав свій вік?
А цей, як його, він турок чи грек?
Той чорномазенький, на ніжках журавлиних,
Не знаю, як його звуть,
Куди не сунься: тут як тут,
У їдальнях та у вітальні.
А троє з бульварних осіб[16],
Які з півстоліття молодяться?
Рідних мільйонів у них, і за допомогою сестриць
З усією Європою породяться.
А наше сонечко? наш скарб?
На лобі написано: Театр і Маскерад [17];
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю[18],
Сам товстий, його артисти худі.
На балі, пам'ятайте, відкрили ми вдвох
За ширмами, в одній із кімнат посекретніше,
Був захований чоловік і клацав солов'ям,
Співак взимку літній погоді.
А той сухотний, рідня вам, книгам ворог,
У вчений комітет[19] який оселився
І з криком вимагав присяг,
Щоби грамоті ніхто не знав і не вчився?
Знову побачити їх мені судилося долею!
Жити з ними набридне, і в кому не знайдеш плям?
Коли ж постуєш, вернешся додому,
І дим Батьківщини нам солодкий і приємний!
Софія
От вас би з тітонькою совість,
Щоб усіх знайомих перерахувати.
Чацький
А тітонька? все дівчиною, Мінервою? [20]
Усі фрейліною[21] Катерини Першої?
Вихованок і мосек повний будинок?
Ох! до виховання перейдемо.
Що нині, так само, як здавна,
Клопочуть набирати вчителів полки,
Числом більше, ціною дешевше?
Не те щоб у науці далекі;
У Росії, під великим штрафом,
Нам кожного визнати наказують
Істориком та географом!
Наш ментор[22], пам'ятайте ковпак його, халат,
Перст [ 23 ] вказівний, всі ознаки навчання
Як наші боязкі турбували уми,
Як з ранніх пір звикли вірити ми,
Що нам без німців немає порятунку!
А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем?
Він не одружений ще?
Софія
На кому?
Чацький
Хоч на якійсь княгині
Пульхерії Андріївні, наприклад?
Софія
Танцмайстер! чи можна!
Чацький
Що ж він і кавалер.
Від нас вимагатимуть з ім'ям бути і в чині,
А Гільйоме!.. - Тут нині тон який
На з'їздах, на великих, на свята парафіяльних?
Панує ще змішання мов:
Французького з нижегородським?
Софія
Суміш мов?
Чацький
Так, двох, без цього не можна.
Софія
Але мудро з них один скроїти, як ваш.
Чацький
Принаймні не надутий.
Ось новини! - я користуюсь хвилиною,
Побаченням з вами жвавий,
І балакучий; а хіба немає часів,
Що я Молчалина дурніша? Де він, до речі?
Чи ще не зламав безмовності печатки?
Бувало пісеньок де новеньких зошит
Побачить, пристає: просимо списати.
А втім, він дійде до ступенів відомих,
Адже нині люблять безсловесних.
Софія
Чи не людина, змія!
(Голосно і вимушено.)
Хочу у вас запитати:
Чи траплялося, щоб ви сміючись? чи у смутку?
Помилка? добро про когось сказали?
Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо.
Чацький
Коли все так м'яко? і ніжно, і незріло?
На що так давно? ось добра вам справа:
Дзвінками щойно гримаючи
І день і ніч по сніговій пустелі,
Поспішаю до вас, голову стрімголов.
І як я вас знаходжу? у якомусь суворому чині!
Ось півгодини холодності терплю!
Обличчя найсвятішої богомолки!..
І все-таки я люблю вас без пам'яті.
(Хвилинне мовчання.)
Послухайте, чи слова мої всі шпильки?
І хиляться до чиєїсь шкоди?
Але якщо так: розум із серцем не в ладу.
Я в диваках іншому диву
Раз посміюся, потім забуду:
Звеліть мені у вогонь: піду як на обід.
Софія
Так, добре – згорите, якщо ж ні?

Явище 8

Софія, Ліза, Чацький, Фамусов.
Фамусов
Ось і інший!
Софія
Ах, батюшка, сон у руку.
(Виходить).
Фамусов (їй слідом напівголосно)
Проклятий сон.

Явище 9

Фамусов, Чацький (дивиться на двері, до яких Софія вийшла)
Фамусов
Ну, викинув ти штуку!
Три роки не писав двох слів!
І гримнув раптом як із хмар.
(Обіймаються.)
Здорово, друже, здорово, брате, здорово.
Розповідай, чай у тебе готовий
Зібрання важливе звісток?
Сідай, оголоси швидше.
(Сідають).
Чацький (розсіяно)
Як Софія Павлівна у вас гарнішала!
Фамусов
Вам, людям молодим, іншого немає справи,
Як помічати дівочі краси:
Сказала щось побіжно, а ти,
Я чай, надіями занісся, зачарований.
Чацький
Ох! ні; надіями я мало розпещений.
Фамусов
"Сон в руку" - мені вона зволила шепнути,
Ось ти задумав…
Чацький
Я? - Ані.
Фамусов
Про кого їй снилося? що таке?
Чацький
Я не відгадник снів.
Фамусов
Не вір їй, все пусте.
Чацький
Я вірю на власні очі;
Вік не зустрічав, підписку дам,
Щоб було їй хоч трохи подібне!
Фамусов
Він усе своє. Та розкажи докладно,
Де був? Блукав стільки років!
Звідки тепер?
Чацький
Тепер мені до того!
Хотів об'їхати ціле світло,
І не об'їхав сотої частки.
(Стає поспішно.)
Вибачте; я поспішав швидше бачити вас,
Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину
Я, подробиці найменшої не забуду;
Вам першим, потім розповідайте всюди.
(В дверях.)
Яка гарна!
(Виходить).

Явище 10

Фамусов (один)
Який із двох?
«Ах! батюшка, сон у руку!»
І каже мені це вголос!
Ну винен! Якого ж я дав гаку!
Молчалін давіче у сумнів увів мене.
Тепер… та в півм'я з вогню:
Той жебрак, цей франт-приятель;
Отъявлен[24] мотом, шибеником,
Що за комісія[25], Творець,
Бути дорослою дочкою батьком!
(Виходить).

Кінець I дії

Дія II

Явище 1

Фамус, слуга.
Фамусов
Петрушка, вічно ти з обновкою,
З роздертим ліктем. Дістань-но календар;
Читай не так, як паламар[26],
А з почуттям, до ладу, з розстановкою.
Стривай же. - На аркуші креслення на записному,
Проти наступного тижня:
До Параски Федорівни до будинку
У вівторок я кликаний на форелі.
Куди як дивне створене світло!
Пофілософствуй - розум закрутиться;
То бережешся, то обід:
Їж три години, а за три дні не звариться!
Відзнач, того ж дня… Ні, ні.
У четвер я кликаний на поховання.
Ох, рід людський! прийшло в забуття,
Що кожен сам туди ж має лізти,
У ту скриньку, де ні стати, ні сісти.
Але пам'ять собою має намір хто залишити
Життям похвальним, ось приклад:
Небіжчик був поважний камергер,
З ключем, і синові ключ умів доставити;
Багатий, і на багатій був одружений;
Переженив дітей, онучать;
Помер; всі про нього сумно згадують.
Кузьма Петрович! Мир йому! -
Що за тузи у Москві живуть і вмирають! -
Пиши: у четвер, одне вже до одного,
А може, у п'ятницю, а може й у суботу,
Я маю у вдови, у лікарки, хрестити.
Вона не народила, але за розрахунком
На мою: маю народити…

Явище 2

Фамусов, слуга, Чацький.
Фамусов
A! Олександре Андрійовичу, просимо,
Сідайте.
Чацький
Ви зайняті?
Фамусов (слузі)
Іди.
(Слуга йде.)
Так, різні справи на згадку в книгу вносимо,
Забудеться, того дивись.
Чацький
Ви щось не веселі стали;
Скажіть чому? Приїзд не в мій час?
Вже Софії Павлівні який
Чи не сталося печалі?
У вас в особі, в рухах суєта.
Фамусов
Ох! батюшка, знайшов загадку:
Не веселий я!.. У мої літа
Не можна ж пускатися мені навприсядки!
Чацький
Ніхто вас не запрошує;
Я щойно запитав два слова
Про Софію Павлівну: може, нездорова?
Фамусов
Тьху, Господи пробач! П'ять тисяч разів
Твердить одне й те саме!
То Софії Павлівни на світі немає гарного,
То Софія Павлівна хвора.
Скажи, тобі вона сподобалася?
Обрискав світло; чи не хочеш одружитися?
Чацький
А вам на що?
Фамусов
Мене не погано б запитати,
Адже я їй трохи схожа;
Принаймні споконвіку[ 27 ]
Батьком недаремно називали.
Чацький
Нехай я посватаюсь, що б ви мені сказали?
Фамусов
Сказав би я, по-перше: не блажи,
Маєш, брате, не керуй помилково,
А, головне, піді-тка послужи.
Чацький
Служити б радий, прислуговуватись нудно.
Фамусов
Ось те, всі ви горді!
Запитали б, як робили батьки?
Навчалися б на старших дивлячись:
Ми, наприклад, або небіжчик дядько,
Максим Петрович: він чи то на сріблі,
На золоті їдав; сто осіб до послуг;
Весь у орденах; їжджав-то вічно цугом [28];
Вік при дворі, та при якому дворі!
Тоді не те, що нині,
За государині служив Катерині.
А в ті часи всі важливі! у сорок пуд…
Розкланяйся - тупієм [29] не кивнуть.
Вельможа у разі [30] - тим паче,
Не як інший, і пив та їв інакше.
А дядько! що твій князь? що граф?
Серйозний погляд, гордовита вдача.
Коли ж треба підслужитись,
І він згинався вперегин:
На куртазі[31] йому довелося обступитися;
Впав, та так, що мало потилиці не приб'є;
Старий заохав, голос хрипкою;
Був найвищою наданий посмішкою;
Зволили сміятися; як же він?
Підвівся, оговтався, хотів віддати уклін,
Впав раптом [32] - вже навмисне,
А регіт пущі, він і в третій так само точно.
А? як на вашу? на нашу - тямущість.
Впав він боляче, встав здорово.
Зате, бувало, у віст [33] хто частіше запрошений?
Хто чує при дворі привітне слово?
Максиме Петровичу! Хто перед усіма знав шану?
Максиме Петровичу! Жарт!
У чини виводить хтось і пенсії дає?
Максиме Петровичу. Так! Ви, нинішні, – нутка!
Чацький
І точно, почало світло дурніти,
Сказати ви можете зітхнувши;
Як порівняти та подивитися
Вік нинішній і повік минулий:
Свіже переказ, а віриться насилу,
Як той і славився, чия найчастіше гнулася шия;
Як не у війні, а у світі брали чолом,
Стукали об підлогу не шкодуючи!
Кому потреба: тим пихати, лежи вони в пилюці,
А тим, хто вищий, лестощі, як мереживо, плели.
Прямий був вік покірності та страху,
Все під личиною старанності до царя.
Я не про дядечка про ваше говорю;
Його не обуримо ми праху:
Але тим часом кого полювання забере,
Хоч у раболепстві найпалкішим,
Тепер, щоб смішити народ,
Відважно жертвувати потилицею?
А одноліток, а дідок
Інший, дивлячись на той стрибок,
І руйнуючись у старій шкірі,
Чай засуджував: «Ax! якби мені теж!
Хоч є мисливці підрізати скрізь,
Та нині сміх лякає і тримає сором у вузді;
Недарма шанують їх скупо государі.
Фамусов
Ох! Боже мій! він карбонарі! [34]
Чацький
Ні, нині світло вже не таке.
Фамусов
Небезпечна людина!
Чацький
Вільніше кожен дихає
І не поспішає вписатися в полк блазнів.
Фамусов
Що каже! і каже, як пише!
Чацький
У покровителів позіхати на стелю,
З'явитися помовчати, пошаркати, пообідати,
Підставити стілець, підняти хустку.
Фамусов
Він вільність хоче проповідати!
Чацький
Хто подорожує, у селі хтось живе…
Фамусов
Та він владу не визнає!
Чацький
Хто служить справі, а не особам...
Фамусов
Суворіше б заборонив я цим панам
На постріл під'їжджали до столиць.
Чацький
Я нарешті вам відпочинок дам…
Фамусов
Терпіння, сечі немає, прикро.
Чацький
Ваше життя лаяв я нещадно,
Надаю вам у владу:
Відкиньте частину,
Хоч нашим часом на додачу;
Так і бути, я не поплачу.
Фамусов
І знати вас не хочу, розпусти не терплю.
Чацький
Я доказав.
Фамусов
Ласкаво, заткнув я вуха.
Чацький
На що ж? я їх не ображаю.
Фамусов (скоромовкою)
Ось нишпорять світом, б'ють байдики,
Повертаються, від них порядку чекай.
Чацький
Я перестав...
Фамусов
Мабуть, пощади.
Чацький
Довжити суперечки не моє бажання.
Фамусов
Хоч душу відпусти на покаяння!

Явище 3

Слуга (входить)
Полковник Скалозуб.
Фамусов (нічого не бачить і не чує)
Тебе вже запроторять
Під суд, як пити дадуть.
Чацький
Завітав до вас хтось додому.
Фамусов
Не слухаю, під суд!
Чацький
До вас людина із доповіддю.
Фамусов
Не слухаю, під суд! під суд!
Чацький
Та оберніться, вас звуть.
Фамусов (обертається)
А? бунт? ну так і чекаю содому [35].
Слуга
Полковник Скалозуб. Накажете прийняти?
Фамусов (встає)
Осли! сто разів вам повторювати?
Прийняти його, покликати, просити, сказати, що вдома,
Що дуже радий. Пішов же, поспішай.
(Слуга йде.)
Пожалуйста, добродію, при ньому остерігайся:
Відома людина, солідний,
І знаків темряву відзнаки нахопив;
Не по літах і чин завидний,
Не сьогодні завтра генерал.
Пожало-ста при ньому поводься скромно...
Ех! Олександре Андрійовичу, погано, брате!
До мене він жалує часто;
Я кожному, ти знаєш, радий,
У Москві додадуть завжди втричі:
Ось ніби одружується з Сонюшкою. Порожнє!
Він, можливо, і радий був душею,
Та потреби сам не бачу я великий
Дочка видаватиме ні завтра, ні сьогодні;
Адже Софія молода. А втім, влада Господня.
Пожало-ста при ньому не сперечися ти вкрив і навскіс
І завіральні ідеї ці кинь.
Проте його немає! яку б причину…
А! знати, до мене пішов до іншої половини.
(Поспішно йде.)

Явище 4

Чацький
Як метушиться! що за спритність?
А Софія? - Чи немає тут нареченого якого?
З якого часу мене дичиниться, як чужого!
Як тут би їй не бути!!
Хто цей Скалозуб? батько їм сильно марить,
А може, не тільки батько…
Ох! той скажи любові кінець,
Хто на три роки вдалину поїде.

Явище 5

Чацький, Фамусов, Скалозуб.
Фамусов
Сергію Сергійовичу, до нас сюди-с.
Прошу покірно, тут тепліше;
Прозріли ви, зігріємо вас;
Віддушничок відвернем скоріше.
Скалозуб (густим басом)
Навіщо ж лазити, наприклад,
Самим!.. Мені соромно, як чесний офіцер.
Фамусов
Невже для друзів не робити мені жодного кроку,
Сергій Сергійович дорогий! Кладіть капелюх, зніміть шпагу;
Ось вам софа, розкиньтесь на спокій.
Скалозуб
Куди накажете, аби тільки сісти.
(Сідають усі троє. Чацький віддалік.)
Фамусов
Ох! батюшка, сказати, щоб не забути:
Дозвольте нам своїми зчестися,
Хоч далекими – спадщини не ділити;
Не знали ви, а я поготів, -
Дякую навчив двоюрідний ваш брат, -
Як вам доводиться Настасьє Миколаївна?
Скалозуб
Не знаю, винен;
Ми з нею разом не служили.
Фамусов
Сергію Сергійовичу, це ви!
Ні! я перед ріднею, де зустрінеться, поповзом;
Знайду її на морському дні.
При мені службовці чужі дуже рідкісні;
Дедалі більше сестрини, своячки дітки;
Один Молчалін мені не свій,
І те, що діловий.
Як станеш представляти до хрестика чи до містечка,
Ну як не порадіти рідному чоловічку!
Однак ваш братик мені друг і говорив,
Що вами вигод темряву по службі отримав.
Скалозуб
У тринадцятому році ми відрізнялися із братом
У тридцятому єгерському[36], а потім у сорок п'ятому.
Фамусов
Так, щастя, у кого є такий собі синок!
Має, здається, у петельці орденок?
Скалозуб
за третє серпня; засіли ми в траншею:
Йому дано з бантом, мені на шию[37].
Фамусов
Люб'язна людина, і подивитися – так хват.
Прекрасна двоюрідна людина ваш брат.
Скалозуб
Але міцно набрався якихось нових правил.
Чин слідував йому; він службу раптом залишив,
У селі книжки почав читати.
Фамусов
Ось молодість!.. - читати!.. а потім хвать!..
Ви повелися справно:
Давно полковники, а служіть нещодавно.
Скалозуб
Досить щасливий я в товаришах моїх,
Вакансії[38] якраз відкриті;
То старших вимикають інших,
Інші, дивишся, перебиті.
Фамусов
Так, чим кого Господь шукає, піднесе!
Скалозуб
Буває, мого щасливіше таланить.
У нас у п'ятнадцятій дивізії, не далі,
Про нашого хоч сказати бригадного генерала.
Фамусов
Помилуйте, а вам чого бракує?
Скалозуб
Не скаржусь, не оминали,
Проте за полком два роки повели.
Фамусов
Чи в погонь за полком?[39]
Зате, звичайно, у чому іншому
За вами далеко тягтись.
Скалозуб
Ні, старіше мене по корпусу знайдуться,
Я з вісімсот дев'ятого служу;
Так, щоб чини добути, є багато каналів;
Про них як істинний філософ я суджу:
Мені тільки дісталося б у генерали.
Фамусов
І славно судіть, дай Бог здоров'я вам
І генеральський чин; а там
Навіщо відкладати далі
Мова завести про генеральшу?
Скалозуб
Одружуватися? Я анітрохи не проти.
Фамусов
Що ж? у кого сестра, племінниця є, дочка;
Адже в Москві немає нареченим перекладу;
Чого? розмножуються рік у рік;
А, батюшка, зізнайтеся, що ледве
Де знайдеться столиця, як Москва.
Скалозуб
Дистанції[40] величезного розміру.
Фамусов
Смак, батюшка, відмінна манера;
На всі свої закони є:
Ось, наприклад, у нас вже здавна ведеться,
Що по батькові та синові честь:
Будь поганий, та якщо набереться
Душ тисячі дві родових, -
Той і наречений.
Інший хоч швидше будь, надутий всяким чванством,
Нехай собі розумником слави,
А до сім'ї не включать. На нас не здивуйся.
Адже тільки тут ще й дорожать дворянством.
Та чи це одне? візьміть ви хліб-сіль [41]:
Хто хоче до нас завітати, - будь ласка;
Двері відчинені для званих і непроханих,
Особливо із іноземних;
Хоч чесна людина, хоч ні,
Для нас рівно, про всіх готовий обід.
Візьміть ви від голови до п'ят,
На всіх московських є особливий відбиток.
Будьте ласкаві подивитися на нашу молодь,
На юнаків – синків та онуків.
Журимо ми їх, а якщо розбереш, -
У п'ятнадцять років вчителів навчать!
А наші дідки?? - Як їх візьме запал,
Засудять про справи, що слово - вирок, -
Адже стовпові [ 42 ] всі, у вус нікого не дмуть;
І про уряд іноді так говорять,
Що якби хтось підслухав їх… біда!
Не те щоб новизни вводили, - ніколи,
Врятуй нас Боже! Ні. А чіпляться
До того, до цього, а частіше ні до чого,
Посперечаться, пошумлять, і... розійдуться.
Прямі канцлери [43] у відставці - за розумом!
Я вам скажу, знати, час не настав,
Але що без них не обійдеться. -
А жінки? - сунься хто, спробуй, оволодів;
Судді всьому, скрізь, над ними немає суддів;
За картами коли повстануть загальним бунтом,
Дай Бог терпіння, адже сам я був одружений.
Скомандувати наказуйте перед фрунтом!
Будьте надішліть їх до Сенату[44]!
Ірина Власівна! Лукер'я Олексіївна!
Тетяна Юрівна! Пульхерія Андріївна!
А дочок хтось бачив, кожен голову повісь…
Його величність король був прусський тут,
Дивувався не шляхом московським він дівчатам,
Їхньою добротою, а не особам;
І точно, чи можна бути вихованішим бути!
Вміють себе причепурити
Тафтицею, чорнобривцем і серпанком,[45]
Словечка в простоті не скажуть, все з кривлянням;
Французькі романси вам співають
І верхні виводять нотки,
До військових людей так і ринуть.
А тому що патріотки.
Рішуче скажу: ледве
Інша знайдеться столиця, як Москва.
Скалозуб
На мою думку,
Пожежа сприяла їй багато прикраси[46].
Фамусов
Не пам'ятайте нам, чи мало хрехтять!
З тих пір дороги, тротуари,
Вдома та все на новий лад.
Чацький
Вдома нові, але забобони старі.
Порадуйтеся, не винищуть
Ані роки їх, ані моди, ані пожежі.
Фамусов (Чацька)
Гей, зав'яжи на згадку вузлик;
Просив я помовчати, не велика послуга.
(Скелязубу)
Дозвольте, батюшка. Ось-с – Чацького, мені друга,
Андрія Ілліча покійного синка:
Чи не служить, тобто в тому він користі не знаходить,
Але захоч - так був би діловий.
Жаль, дуже шкода, він малий з головою,
І славно пише, перекладає.
Не можна не пошкодувати, що з таким собі розумом.
Чацький
Чи не можна пошкодувати про когось іншого?
І похвали мені ваші докучають.
Фамусов
Не я один, все також засуджують.
Чацький
А судді хто? - За давниною років
До вільного життя їхня ворожнеча непримиренна,
Судження черпають із забутих газет
Часів Очаковських та підкорення Криму;
Завжди готові до журі,
Співають усі пісні одну й ту саму,
Не помічаючи себе:
Що старіше, те гірше.
Де, вкажіть нам, батьківщини отці, 47
Яких ми маємо прийняти за зразки?
Чи не ці, грабіжництво багаті?
Захист від суду у друзях знайшли, у спорідненості,
Чудові споруди палати,
Де розливаються в бенкетах і марнотратстві,
І де не воскреснуть клієнти-іноземці[48]
Минулого життя підлісні риси.
Та й кому в Москві не затискали роти
Обіди, вечері та танці?
Чи не той, ви до кого мене ще з пелен,
Для задумів якихось незрозумілих,
Дітей возили на уклін?
Той Нестор[49] негідників знатних,
Натовпом оточений слуг;
Стараючись, вони в години вина та бійки
І честь і життя його не раз рятували: раптом
На них він вимінив хортів три собаки!
Або он той ще, який для витівок
На кріпосний балет зігнав на багатьох фурах
Від матерів, батьків відторгнених дітей?
Сам занурений розумом у Зефірах та в Амурах,
Змусив усю Москву дивуватися їхній красі!
Але боржників[50] не погодив до відстрочки:
Амури та Зефіри всі
Розпродані поодинці!
Ось ті, які дожили до сивини!
Ось поважати кого маємо ми на безлюдді!
Ось наші суворі поціновувачі та судді!
Тепер нехай із нас один,
З молодих людей, знайдеться - ворог шукань,
Не вимагаючи ні місць, ні підвищення в чин,
У науки він впертує розум, який прагне понять;
Або в душі його сам Бог порушить жар
До мистецтв творчих, високих і прекрасних, -
Вони одразу: розбій! пожежа!
І прославиться у них мрійником! небезпечним!! -
Мундир! один мундир! він у колишньому їхньому побуті
Колись укривав, розшитий та гарний,
Їхня слабодушність, свідомість злидні;
І нам за ними в дорогу щасливу!
І в дружинах, дочок - до мундира та ж пристрасть!
Я сам до нього давно чи від ніжності зрікся?!
Тепер уже в це мені дитинство не впасти;
Але хто б тоді за всіма не схопився?
Коли з гвардії, інші від двору
Сюди на якийсь час приїжджали, -
Кричали жінки: ура!
І в повітря чепчики кидали!
Фамусов (про себе)
Втягне він мене в біду.
(Голосно)
Сергію Сергійовичу, я піду
І чекатиму на вас у кабінеті.
(Виходить).

Явище 6

Скалозуб, Чацький.
Скалозуб
Мені подобається, при цьому кошторисі
Майстерно як торкнулися ви
Упередження Москви
До улюбленців, до гвардії, до гвардійських, до гвардіонців; [51]
Їх золоту, шиттям дивуються, наче сонцям!
А в першій армії колись відстали? у чому?
Все так прилагоджено, і талі все так вузькі,
І офіцерів вам почитаємо,
Що навіть кажуть, інші, французькою.

Явище 7

Скалозуб, Чацький, Софія, Ліза.
Софія (біжить до вікна)
Ох! Боже мій! впав, вбився!
(Втрачає почуття.)
Чацький
Хто?
Хто це?
Скалозуб
З ким біда?
Чацький
Вона мертва зі страху!
Скалозуб
Та хто? звідки?
Чацький
Вдарився про що?
Скалозуб
Чи не старий наш дав маху?
Ліза (клопочеться біля панянки)
Кому призначено, не уникнути долі:
Молчалін на коня сідав, ногу в стремено,
А кінь дибки,
Він об землю і просто в темряву.
Скалозуб
Поводдя затяг, ну, жалюгідний же їздець.
Подивитись, як тріснувся він - грудьми чи бік?
(Виходить).

Явище 8

Ті ж, без Скалозуба.
Чацький
Допомогти їй чим? Скажи швидше.
Ліза
Там у кімнаті вода стоїть.
(Чацький біжить і приносить. Усе наступне - напівголосно, - до того, як Софія прокинеться.)
Склянку налийте.
Чацький
Вже налитий.
Шнурівку відпусти вільніше,
Віскі їй оцтом потрі,
Обприскувати водою. - Дивись:
Вільніше дихання стало.
Повіяти чим?
Ліза
Ось опахало.
Чацький
Дивись у вікно:
Молчалін на ногах давно!
Лагідність її турбує.
Ліза
Так, панноч нещасний характер:
Збоку дивитися не може,
Як люди падають стрімголов.
Чацький
Обприскувати ще водою.
Ось так. Ще. Ще.
Софія (з глибоким зітханням)
Хто тут зі мною?
Я точно як уві сні.
(Поспішно та голосно.)
Де він? що з ним? Скажіть мені.
Чацький
Хай би собі зламав шию,
Вас мало не вморив.
Софія
Вбивчі холодністю своєю!
Дивитись на вас, вас слухати нема сил.
Чацький
Накажете мені за нього мучитися?
Софія
Туди бігти, там, допомогти йому старатися.
Чацький
Щоб залишалися ви самостійно?
Софія
Навіщо ви мені?
Так, правда: не свої біди - для вас забави,
Батько рідний вбийся – все одно.
(Лізі)
Ходімо туди, біжимо.
Ліза (відводить її на бік)
Схаменіться! куди ви?
Він живий, здоровий, дивіться тут у вікно.
(Софія у віконце висовується.)
Чацький
Збентеження! непритомність! поспішність! гнів! переляку!
Так можна тільки відчувати,
Коли втрачаєш єдиного друга.
Софія
Сюди йдуть. Руки не може він підняти.
Чацький
Бажав би з ним убитися.
Ліза
Для компанії?
Софія
Ні, залишайтеся за бажанням.

Явище 9

Софія, Ліза, Чацький, Скалозуб, Молчалін (з підв'язаною рукою).
Скалозуб
Воскрес і неушкоджений, рука
Забита злегка,
І все-таки фальшива тривога.
Молчалін
Я вас налякав, вибачте заради Бога.
Скалозуб
Ну, я не знав, що буде з того
Вам ирритация.[ 52 ] Опрометью вбігли. -
Ми здригнулися! - Ви непритомніли,
І що? - весь страх із нічого.
Софія (не дивлячись ні на кого)
Ох! дуже бачу: з порожнього,
А вся ще тепер тремчу.
Чацький (про себе)
З Молчаліним жодного слова!
Софія
Однак про себе скажу,
Що не боягузлива. Так буває,
Карета впаде, - піднімуть: я знову
Готова знову скакати;
Але все найменше в інших мене лякає,
Хоч немає великого нещастя від того,
Хоч незнайомий мені, - до цього не діло.
Чацький (про себе)
Прощення просить у нього,
Щоразу про когось пошкодувала!
Скалозуб
Дозвольте, розповім вам звістку:
Княгиня Ласова якась тут є,
Наїзниця, вдова, але немає прикладів,
Щоб їздило з нею багато кавалерів.
Днями розбилась у пух, -
Жоке[53] не підтримав, вважав він, мабуть, мух. -
І без того вона, як чути, незграбна,
Тепер ребра не вистачає,
Тож для підтримки шукає чоловіка.
Софія
Ax, Олександре Андрійовичу, ось -
Явіться, ви цілком великодушні:
На жаль ближнього ви такі небайдужі.
Чацький
Так, це я зараз виявив
Моїм старанним старанням,
І пирсканням, і відтиранням;
Не знаю для кого, але я вас воскресив!
(Бере капелюх і йде.)

Явище 10

Ті ж, крім Чацького.
Софія
Ви увечері до нас будете?
Скалозуб
Як рано?
Софія
Раніше; з'їдуться домашні друзі
Потанцювати під фортопіяно, -
Ми в жалобі, то балу дати не можна.
Скалозуб
Я, але до батюшки зайти я обіцявся,
Відкланяюсь.
Софія
Прощайте.
Скалозуб (тисне руку Молчаліну)
Ваш слуга.
(Виходить).

Явище 11

Софія, Ліза, Молчалін.
Софія
Молчалін! як у мені розум цілий залишився!
Адже знаєте, як життя мені ваша дорога!
Навіщо їй грати, і так необережно?
Скажіть, що у вас із рукою?
Чи не дати вам крапель? чи не потрібний спокій?
Пошлемо до лікаря, нехтувати не повинно.
Молчалін
Хусткою перев'язав, не боляче мені з того часу.
Ліза
Вдарюся об заклад, що дурниця;
І якби не личило, не потрібно перев'язки;
А то не нісенітниця, що вам не уникнути розголосу:
На сміх, того дивись, підійме Чацький вас;
І Скалозуб, як свій хохол закрутить,
Розкаже непритомність, додасть сто прикрас;
Жартувати і він спроможний, адже нині хто не жартує!
Софія
А ким із них я дорожу?
Хочу – люблю, хочу – скажу.
Молчалін! ніби я не примушувала себе?
Увійшли ви, слова не сказала,
При них не сміла я дихнути,
У вас запитати, чи поглянути на вас.
Молчалін
Ні, Софіє Павлівно, ви надто відверті.
Софія
Звідки скритність почерпнути!
Готова я була у віконце, до вас стрибнути.
Та що мені до кого? до них? до всього всесвіту?
Смішно? - нехай жартують їх; прикро? - нехай лають.
Молчалін
Не зашкодила б нам ця відвертість.
Софія
Невже на дуель вас викликати захочуть?
Молчалін
Ох! злі язики страшніші за пістолет.
Ліза
Сидять вони у батюшки тепер,
Ось якби ви пурхнули у двері
З обличчям веселим, безтурботно:
Коли нам скажуть, що хочемо -
Куди як віриться охоче!
І Олександре Андрійовичу, - з ним
Про колишні дні, про ті прокази
Розгорніться в оповіданнях:
Посмішка і пара слів,
І хто закоханий – на все готовий.
Молчалін
Я вам радити не смію.
(Цілує їй руку.)
Софія
Хочете ви?.. Піду люб'язнити крізь сліз;
Боюся, що витримати вдавання не зможу.
Нащо сюди Бог Чацького приніс!
(Виходить).

Явище 12

Молчалін, Ліза
Молчалін
Веселе створення ти! живе!
Ліза
Прошу пустити і без мене вас двоє.
Молчалін
Яке личко твоє!
Як я тебе кохаю!
Ліза
А панночку?
Молчалін
Її
По посаді, тебе…
(Хоче її обійняти.)
Ліза
Від нудьги.
Прошу подалі руки!
Молчалін
Є у мене дрібниці три:
Є туалет, хитра робота -
Зовні дзеркальце, і дзеркальце всередині,
Навколо все проріз, позолота;
Подушечка, з бісеру візерунок;
І перламутровий прилад
Ігольничок та ножинки, як мили!
Перлинки, розтерті у білила!
Помада є для губ, і для інших причин,
З духами скляночка: резеда та жасмин.
Ліза
Ви знаєте, що я не захоплююсь інтересами;
Скажіть краще, чому
Ви з панночкою скромні, а з горнішної гульвіси?
Молчалін
Сьогодні хворий я, обв'язки не зніму;
Прийди в обід, спонукай зі мною;
Я правду всю тобі відкрию.
(Іде в бічні двері.)

Явище 13

Софія, Ліза.
Софія
Була у батюшки, там нема нікого.
Сьогодні я хвора, і не піду обідати,
Скажи Молчаліну, і поклич його,
Щоб він прийшов мене провідати.
(Іде до себе.)

Явище 14

Ліза
Ну! люди у тутешньому боці!
Вона до нього, а він до мене,
А я... одна лише я любові до смерті трушу, -
А як не полюбити буфетника Петрушу!

Кінець ІІ дії.

Дія ІІІ

Явище 1

Чацький, потім Софія.
Чацький
Дочекаюся її, і змусю визнання:
Хто нарешті їй милий? Молчалін! Скалозуб!
Молчалін раніше був такий дурний!
Найжахливіше створення!
Хіба порозумнішав?.. А той -
Хрипун[ 54 ], удавленник, фагот[ 55 ],
Сузір'я маневрів та мазурки![56]
Доля кохання – грати їй у жмурки.
А мені…
(Входить Софія.)
Ви тут? я дуже радий,
Я цього хотів.
Софія (про себе)
І дуже невпопад.
Чацький
Звісно, ​​не мене шукали?
Софія
Я вас не шукала.
Чацький
Дізнатися мені чи не можна,
Хоч і недоречно, потреби немає:
Кого ви любите?
Софія
Ох! Боже мій! весь світ.
Чацький
Хто вам більш милий?
Софія
Є багато рідних.
Чацький
Дедалі більше мене?
Софія
Інші.
Чацький
І я чого хочу, коли все вирішено?
Мені в петлю лізти, а їй кумедно.
Софія
Чи хочете знати істини два слова?
Найменша в кому дивність трохи видна,
Веселість ваша не скромна,
У вас зараз уже гострота готова,
А самі ви...
Чацький
Я сам? Чи не так, смішний?
Софія
Так! грізний погляд, і різкий тон,
І цих у вас особливостей безодня;
А над собою гроза куди не марна.
Чацький
Я дивний, а не дивний хто ж?
Той, хто схожий на всіх дурнів;
Молчалін, наприклад…
Софія
Приклади мені не нові;
Помітно, що ви жовч на всіх вилити готові;
А я, щоби не заважати, звідси ухилюся.
Чацький (тримає її)
Стривайте ж.
(В бік)
Раз у житті вдаю.
(Голосно)
Залишіть ми ці прення.
Перед Молчаліним не правий я, винен;
Може, він не те, що три роки тому:
Є на землі такі перетворення
Правлінь, кліматів, і звичаїв, і умів,
Є люди важливі, славилися за дурнів:
Інший по армії, інший поганим поетом,
Інший ... Боюся назвати, але визнано всім світом,
Особливо в останні роки,
Що розумні хоч куди.
Нехай у Молчалині розум жвавий, геній сміливий,
Але чи є у ньому та пристрасть? то почуття? палкість та?
Щоб, окрім вас, йому цілий світ
Здавався порох і суєта?
Щоб серця кожне биття
Любовю пришвидшувалося до вас?
Щоб думкам були всім, і всім його справам
Душою - ви, вам догодження?
Сам це відчуваю, сказати я не можу,
Але що тепер у мені кипить, хвилює, бісить,
Не побажав би я й особистому ворогові,
А він?.. змовчить і голову повісить.
Звичайно, смиренний, всі такі не жваві;
Бог знає, у ньому якась таємниця прихована;
Бог знає, за нього що вигадали ви,
Чим голова його повік не була набита.
Можливо, якостей ваших темряву,
Милуючись ним, ви надали йому;
Не грішний він ні в чому, ви в сто разів грішніші.
Ні! ні! нехай розумний, час від часу розумніший,
Але чи вас він стоїть? ось вам одне питання.
Щоб байдужіше мені зазнати втрати,
Як людині ви, яка з вами виросла,
Як вашому другу, як братові,
Мені дайте переконатись у тому;
Потім
Від божевілля я можу остерігатися;
Пушусь далі простигнути, охолонути.
Не думати про кохання, але я вмітиму
Втрачатися по світу, забути і розважитися.
Софія (про себе)
Ось знехотя звела!
(Вголос)
Що вдавати?
Молчалін давиче міг залишитися без руки,
Я жваво в ньому долі взяла;
А ви, трапившись на цю пору,
Не подбали розрахувати,
Що можна бути доброю до всіх і без розбору;
Але може істина в здогадах ваших є,
І палко його беру я під захист;
Навіщо ж бути, скажу вам навпростець,
То нестримну на мову?
У презирстві до людей так неприхована?
Що й смиренному пощади немає!.. чого?
Якби кому назвати його:
Град шпильок і жартів ваших гримне.
Жартувати! і вік жартувати! як вас на це стане!
Чацький
Ох! Боже мій! невже я з тих,
Яким мета всього життя – сміх?
Мені весело, коли смішних зустрічаю,
А частіше з ними я сумую.
Софія
Даремно: це все стосується інших,
Молчалін вам набрид би навряд чи,
Коли б зійшлися коротше з ним.
Чацький (із жаром)
Навіщо ж ви так коротко впізнали?
Софія
Я не намагалася, Бог нас звів.
Дивіться, дружбу всіх він у домі набув;
При батюшці три роки служить,
Той часто без толку сердить,
А він безмовністю його обеззброє,
Від доброти душі простить.
І, між іншим,
Веселостей шукати б міг;
Ані: від старих не ступить за поріг;
Ми граємося, регочем,
Він із ними цілий день засяде, радий не радий,
Грає…
Чацький
Цілий день грає!
Мовчить, коли його лають!
(В бік)
Вона його не шанує.
Софія
Звичайно немає в ньому цього розуму,
Що геній для інших, а для інших чума,
Який швидкий, блискучий і скоро чинить опір,
Яке світло лає наповал,
Щоб світло про нього хоч щось сказав;
Та чи такий розум сімейство ощасливить?
Чацький
Сатира і мораль – сенс цього всього?
(В бік)
Вона не ставить у гріш його.
Софія
Чудові властивості
Він нарешті: поступливий, скромний, тихий.
В особі ні тіні занепокоєння,
І на душі провин ніяких,
Чужих і вкрив і навскіс не рубає, -
Ось я за що його люблю.
Чацький (убік)
Шалит, вона його не любить.
(Вголос)
Докінчити я вам допоможу
Молчаліна зображення.
Але Скалозуб? ось диво;
За армію стоїть горою,
І прямизною табору,
Обличчям та голосом герой…
Софія
Чи не мого роману.
Чацький
Чи не вашого? хто вас розгадає?

Явище 2

Чацький, Софія, Ліза.
Ліза (пошепки)
Пані, за мною зараз
До вас Олексій Степанич буде.
Софія
Вибачте, треба йти мені швидше.
Чацький
Куди?
Софія
До прихмахера.
Чацький
Бог з ним.
Софія
Щипці застудять.
Чацький
Нехай собі…
Софія
Не можна чекати на вечір гостей.
Чацький
Бог із вами, залишаюся знову з моєю загадкою.
Однак дайте мені зайти, хоч крадькома,
До вас у кімнату на кілька хвилин;
Там стіни, повітря – все приємно!
Зігріють, оживлять, мені відпочити дадуть
Спогади про те, що незворотно!
Не засиджусь, увійду, всього хвилини дві,
Потім, подумайте, член Англійського клубу,
Я там цілі дні пожертвую чутки
Про розум Молчаліна, про душу Скалозуба.
(Софія знизує плечима, йде до себе і замикається, за нею і Ліза.)

Явище 3

Чацький, потім Молчалін.
Чацький
Ох! Софія! Невже Молчалін обраний їй!
А чим не чоловік? Розуму в ньому лише мало;
Але щоб мати дітей,
Кому розуму не вистачало?
Послужливий, скромненький, в особі рум'янець є.
(Входить Молчалін.)
Он він навшпиньки, і не багатий словами;
Якою ворожбою вмів до неї в серце влізти!
(Звертається до нього.)
Нам, Олексію Степановичу, з вами
Не вдалося сказати двох слів.
Ну, спосіб життя ваш який?
Без горя нині? без смутку?
Молчалін
Як і раніше.
Чацький
А як живали?
Молчалін
День у день, нині, як учора.
Чацький
До перу від карток? і до карт від пера?
І потрібна година припливам і відливам?
Молчалін
У міру я праць та сил,
З тих пір, як рахуюсь по Архівам[57],
Три нагородження одержав.
Чацький
Зманили почесті та знатність?
Молчалін
Ні, свій талант у всіх…
Чацький
У вас?
Молчалін
Два:
Помірність та акуратність.
Чацький
Чудові два! і стоять наших усіх.
Молчалін
Вам не далися чини, по службі неуспіх?
Чацький
Чини людьми даються,
А люди можуть обдуритись.
Молчалін
Як дивувалися ми!
Чацький
Яке ж диво тут?
Молчалін
Жаліли вас.
Чацький
Марна праця.
Молчалін
Тетяна Юріївна розповідала щось,
З Петербурга повернувшись,
З міністрами про ваш зв'язок,
Потім розрив…
Чацький
Їй чому турбота?
Молчалін
Тетяні Юріївні!
Чацький
Я з нею не знайомий.
Молчалін
З Тетяною Юріївною!!
Чацький
З нею повік ми не зустрічалися;
Чув, що безглузда.
Молчалін
Та це, повно, та чи?
Тетяна Юрівна!!!
Відома, - до того ж
Чиновні та посадові -
Усі їй друзі та всі рідні;
До Тетяни Юріївни хоч раз би з'їздити вам.
Чацький
На що?
Молчалін
Так: часто там
Ми заступництво знаходимо, де не мітимо.
Чацький
Я їжджу до жінок, та тільки не за цим.
Молчалін
Яка ввічлива! добра! мила! проста!
Бали дає не можна багатше.
Від Різдва і до поста,
І влітку свята на дачі.
Ну, правда, що б вам у Москві у нас служити?
І нагородження брати та весело пожити?
Чацький
Коли в справах - я від веселощів ховаюся,
Коли дуріти - дурі,
А змішувати два ці ремесла
Є темрява майстерів, я не з їхньої кількості.
Молчалін
Вибачте, проте тут не бачу злочину;
Ось сам Хома Фоміч, знайомий він вам?
Чацький
Ну що ж?
Молчалін
За трьох міністрів був начальник відділення.
Переведено сюди…
Чацький
Гарний!
Найпустіша людина, з найбезглуздіших.
Молчалін
Як можна! склад його тут ставлять на зразок!
Чи ви читали?
Чацький
Я дурниць не читач,
А більше зразкових.
Молчалін
Ні, мені так довелося з приємністю прочитати,
Не автор я…
Чацький
І з усього помітно.
Молчалін
Не смію мого судження вимовити.
Чацький
Навіщо так секретно?
Молчалін
У мої літа не повинно бути
Своє судження мати.
Чацький
Помилуйте, ми з вами не хлопці,
Навіщо ж думки чужі лише святі?
Молчалін
Адже треба залежати від інших.
Чацький
Навіщо ж треба?
Молчалін
У чинах ми невеликі.
Чацький (майже голосно)
З такими почуттями, з такою душею
Любимо!.. Ошуканка сміялася з мене!

Явище 4

Вечір. Всі двері навстіж, крім спальні до Софії. У перспективі розкривається низка освітлених кімнат. Слуги метушаться; один із них, головний, каже:
Гей! Філько, Фомко, ну, ловчею!
Столи для карт, крейд, щіток та свічок!
(Стукає до Софії у двері.)
Скажіть панночки швидше, Лизавета:
Наталя Дмитрівна, і з чоловіком, і до ганку
Ще під'їхала карета.
(Розходяться, залишається один Чацький.)

Явище 5

Чацький, Наталія Дмитрівна, молода жінка.
Наталія Дмитрівна
Чи не помиляюся!.. він точно, по обличчю.
Ох! Олександре Андрійовичу, чи ви?
Чацький
З сумнівом дивіться від ніг до голови,
Невже мене три роки змінили?
Наталія Дмитрівна
Я вважала вас далеко від Москви.
Чи давно?
Чацький
Нині лише...
Наталія Дмитрівна
Надовго?
Чацький
Як станеться.
Однак хто, дивлячись на вас, не здивується?
Повніше, подобрішали страх;
Молодші ви, свіжіші стали;
Вогонь, рум'янець, сміх, гра у всіх рисах.
Наталія Дмитрівна
Я заміжня.
Чацький
Давно ви сказали б!
Наталія Дмитрівна
Мій чоловік - чарівний чоловік, ось він зараз увійде,
Я вас познайомлю, хочете?
Чацький
Прошу.
Наталія Дмитрівна
І знаю наперед,
Що вам сподобається? Погляньте та судіть!
Чацький
Я вірю, що він вам чоловік.
Наталія Дмитрівна
Про ні, не тому;
Сам по собі, до вподоби, за розумом.
Платоне Михайловичу мій єдиний, безцінний!
Тепер у відставці був військовий;
І стверджують усі, хто тільки раніше знав,
Що з хоробрістю його, з талантом,
Коли б службу продовжував,
Звісно, ​​був би він московським комендантом.

Явище 6

Чацький, Наталія Дмитрівна, Платон Михайлович
Наталія Дмитрівна
Ось мій Платон Михайлович.
Чацький
Ба!
Друг старий, ми давно знайомі, ось доля!
Платон Михайлович
Здорово, Чацький, брате!
Чацький
Платон люб'язний, славно,
Похвальний лист тобі: поводиться справно.
Платон Михайлович
Як бачиш, брате:
Московський житель та одружений.
Чацький
Забутий шум табірний, товариші та брати?
Спокійний і лінивий?
Платон Михайлович
Ні, є таки заняття:
На флейті я тверджу дует
А-мольний ... [58]
Чацький
Що твердив тому п'ять років тому?
Ну постійний смак! у чоловіках найдорожче!
Платон Михайлович
Брате, одружишся, тоді мене згадай!
Від нудьги ти свистітимеш одне й теж.
Чацький
Від нудьги! як? ти їй платиш данину?
Наталія Дмитрівна
Платон Михайлич мій до занять схильний різним,
Яких немає тепер, - до навчань та оглядів,
До манежу… іноді нудьгує вранці.
Чацький
А хто, любий друже, велить тобі бути пустим?
У полк ескадрон дадуть. Ти обер чи штаб?[59]
Наталія Дмитрівна
Платон Михайлович мій здоров'ям дуже слабкий.
Чацький
Здоров'ям слабий! Чи давно?
Наталія Дмитрівна
Всі рюматизм [60] і головний біль.
Чацький
Руху більше. У село, у теплий край.
Будь частіше на коні. Село влітку – рай.
Наталія Дмитрівна
Платон Михайлич місто любить,
Москву; за що в глушині він свої дні погубить!
Чацький
Москву та місто… Ти дивак!
А пам'ятаєш колишнє?
Платон Михайлович
Так, брате, тепер не так...
Наталія Дмитрівна
Ах, мій друже!
Тут так свіжо, що сечі немає,
Ти відчинився весь і розстебнув жилет.
Платон Михайлович
Тепер, брате, я не той...
Наталія Дмитрівна
Послухайся разочок,
Мій любий, застебнися швидше.
Нині.
Наталія Дмитрівна
Та відійди подалі від дверей,
Наскрізний там вітер дме ззаду!
Платон Михайлович
Тепер, брате, я не той...
Наталія Дмитрівна
Мій ангел, заради Бога
Від дверей далі відійди.
Платон Михайлович (очі до неба)
Ох! матінко!
Чацький
Ну, Бог тебе суди;
Вже точно, став не той у короткий час;
Чи не минулого року, наприкінці,
Я тебе в полку знав? лише ранок: ногу в стремено
І носишся на хортовому жеребці;
Осінній вітер дме, хоч спереду, хоч із тилу.
Ех! братику! славне тоді життя було.

Явище 7

Ті ж, Князь Тугоухівський та Княгиня із шістьма дочками.
Наталія Дмитрівна (тоненьким голоском)
Князь Петро Ілліч, княгине! Боже мій!
Княжна Зізі! Мімі!
(Гучні лобизання, потім сідають і оглядають одна одну з голови до ніг.)
1-а княжна
Який фасон чудовий!
2-я княжна
Які складочки!
1-а княжна
Обшите бахромою.
Наталія Дмитрівна
Ні, якби бачили мій тюрлюрлю атласний!
3-я княжна
Який ешарп[62] cousin[63] мені подарував!
4-та княжна
Ох! так, барежевий![64]
5-я княжна
Ох! краса!
6-я княжна
Ох! як милий!
Княгиня
Сс! - Хто це в кутку, зійшли ми, вклонився?
Наталія Дмитрівна
Приїжджий, Чацький.
Княгиня
Відставний?
Наталія Дмитрівна
Так, мандрував, нещодавно вернувся.
Княгиня
І хо-ло-стій?
Наталія Дмитрівна
Так, не одружений.
Княгиня
Князь, князь, сюди. - Живіше.
Князь (до неї обертає слухову трубку)
Охм!
Княгиня
До нас на вечір, у четвер, проси швидше
Наталії Дмитрівни знайомого: он він!
Князь
І-хм!
(Вирушає, в'ється біля Чацького і покашлює.)
Княгиня
Ось те дітки:
Їм бал, а батюшка тягайся на уклін;
Танцівники жахливо стали рідкісні!
Він камер-юнкер?[65]
Наталія Дмитрівна
Ні.
Княгиня
Багат?
Наталія Дмитрівна
О ні!
Княгиня (гучно, що є сечі)
Князь, князю! Назад!

Явище 8

Ті ж і Графіні Хрюміни: бабуся та онука.
Графіня онука
Ax! Grand "maman! [66] Ну, хто так рано приїжджає?
Ми перші!
(Пропадає у бічну кімнату.)
Княгиня
Ось нас честить!
Ось перша, і нас за нікого рахує!
Зла, у дівках ціле століття, Бог її простить.
Графиня внучка (повернувшись, направляє на Чацького подвійний лорнет)
Мсьє Чацький! Ви в Москві! як були, всі такі?
Чацький
На що мені змінюватися?
Графіня онука
Повернулися неодружені?
Чацький
На кому мені одружитися?
Графіня онука
У чужих краях на кому?
О! наших темрява, без далеких довідок,
Там одружуються і нас дарують спорідненістю
З майстерницями модних лавок.
Чацький
Нещасні! чи повинні докори немає
Від наслідувань модисткам?
За те, що сміли віддати перевагу
Оригінали списків? [67]

Явище 9

Ті ж і багато інших гостей. До речі, Загорецький. Чоловіки є, човгають, відходять убік, кочують із кімнати в кімнату та ін. Софія від себе виходить; все до неї назустріч.
Графіня онука
Eh! bon soir! vous voila! Jamais trop diligente,
Vous nous donnez toujours le plaisir de l'attente. [68]
Загорецький (Софії)
На завтрашній спектакль маєте квиток?
Софія
Ні.
Загорецький
Дозвольте вам вручити, даремно хто взявся б
Інший вам послужити, зате
Куди я не кидався!
У контору – все взято,
До директора, - він мені приятель, -
Із зорею о шостій годині, і до речі!
З вечора вже ніхто дістати не міг;
До того, до цього, я всіх збив з ніг;
І цей нарешті викрав уже силою
В одного, старий він кволий,
Мені друг, відомий домосід;
Нехай удома просидить у спокої.
Софія
Дякую вам за квиток,
А за старання вдвічі.
(Є ще деякі, тим часом Загорецький відходить до чоловіків.)
Загорецький
Платон Михайлич…
Платон Михайлович
Геть!
Іди ти до жінок, бреши їм та їх морочити;
Я правду про тебе розкажу таку,
Що гірше за всяку брехню. Ось, брате,
(Чацькому)
рекомендую!
Як таких людей чемніше звуть?
Ніжніше? - людина він світський,
Оскаженілий шахрай, шахрай:
Антон Антонович Загорецький.
При ньому остерігайся: переносити[69] добре,
І в карти не сідай: продасть.
Загорецький
Оригінал! буркотливий, а без найменшої злості.
Чацький
І ображатися вам смішно;
Крім чесності, є безліч втіх:
Лають тут, а там дякують.
Платон Михайлович
Ох, ні, братику! у нас лають
Всюди, а всюди приймають.
(Загорецький мішається в натовп.)

Явище 10

Ті ж і Хлєстова.
Хлєстова
Чи легко у шістдесят п'ять років
Тягтися мені до тебе, племінниця?.. - Мучіння!
Година бита їхала з Покровки, [70] сили немає;
Ніч - світлопреставлення![71]
Від нудьги я взяла із собою
Арапку-дівку та собачку;
Вели їх нагодувати вже, друже мій,
Від вечері зійшли подачку.
Княгиня, привіт!
(Села.)
Ну, Софіюшко, мій друже,
Яка у мене арапка для послуг:
Кучерява! горбом лопатки!
Сердитий! всі котячі рогатки!
Та як чорна! та як страшна!
Адже Господь створив таке плем'я!
Чорт сущий; у дівочій[72] вона;
Чи покликати?
Софія
Ні, в інший час.
Хлєстова
Уяви: їх, як звірів, виводять напоказ.
Я слухала, там… місто є турецьке…
А чи знаєш, хто мені припас? -
Антон Антонович Загорецький.
(Загорецький виставляється вперед).
Брехня він, картяр, злодій.
(Загорецький зникає.)
Я від нього було й двері на замок;
Та майстер послужити: мені та сестрі Парасковії
Двох арапченків на ярмарку дістав;
Купив, він каже, чай у карти сплутував;
А мені подаруночок, дай Боже йому здоров'я!
Чацький (з реготом Платону Михайловичу)
Не привітається від таких похвал,
І Загорецький сам не витримав, зник.
Хлєстова
Хто цей веселун? Зі звання якого?
Софія
Он цей? Чацький.
Хлєстова
Ну? а що знайшов кумедного?
Чому він радий? Який тут сміх?
Над старістю сміятися гріх.
Я пам'ятаю, ти дітей з ним часто танцювала,
Я за вуха його дірала, тільки мало.

Явище 11

Ті самі і Фамусов.
Фамусов (голосно)
Чекаємо на князя Петра Ілліча,
А князь тут! А я забився там, у портретній!
Де Скалозуб Сергій Сергійович? а?
Ні; здається, що ні. - Він людина помітна -
Сергій Сергійович Скалозуб.
Хлєстова
Творець мій! оглушив, дзвінкіше всяких труб!

Явище 12

Ті самі й Скалозуб, потім Молчалін.
Фамусов
Сергій Сергійович, запізнилися;
А ми на вас чекали, чекали, чекали.
(Підводить до Хлєстової.)
Моя невестушка, якій вже давно
Про вас сказано.
Хлєстова (сидячи)
Ви колись були тут… у полку… у тому… у гренадерському?[73]
Скалозуб (басом)
У його високості, хочете ви сказати,
Ново-землянському мушкетерському.[74]
Хлєстова
Не майстриня я полиці розрізняти.
Скалозуб
А формені є відмінності:
У мундирах випушки, погоничі, петлички.
Фамусов
Ходімо, батюшка, там вас насмішу;
Курйозний віст у нас. За нами, князю! прошу.
(Його і князя відводить із собою.)
Хлєстова (Софії)
Ух! я точно позбулася петлі;
Адже божевільний твій батько:
Дався йому трьох сажень молодець, -
Знайомить, не спитаючи, чи приємно нам, чи немає?
Молчалін (подає їй картку)
Я вашу партію склав: мосьє Кок,
Хома Фоміч і я.
Хлєстова
Дякую, мій друже.
(Встає.)
Молчалін
Ваш шпіц - чарівний шпіц, не більше наперстки!
Я гладив усі його; як шовкова вовна!
Хлєстова
Спасибі мій рідний.
(Виходить, за нею Молчалін та багато інших.)

Явище 13

Чацький, Софія та кілька сторонніх, які у продовженні розходяться.
Чацький
Ну! хмару розігнав…
Софія
Чи не можна не продовжувати?
Чацький
Чим вас налякав?
За те, що він пом'якшив розгнівану гостю,
Хотів я похвалити.
Софія
А скінчили б злістю.
Чацький
Сказати вам, що я думав? Ось:
Старенькі всі - народ сердитий;
Не погано, щоб при них послужник знаменитий
Тут було, як громове відведення.
Молчалін! - Хто інший так мирно все владнає!
Там моську вчасно погладить!
Тут у пору картку втретє!
У ньому Загорецький не помре!
Ви давали його мені обчислювали властивості,
Але багато хто забув? - Так?
(Виходить).

Явище 14

Софія, потім Г.N.
Софія (про себе)
Ох! ця людина завжди
Причиною мені страшного розладу!
Принизити радий, кольнути, заздрісний, гордий і злий!
Г.N. (Підходить)
Ви в роздумах.
Софія
Про Чацького.
Г.N.
Як його знайшли після повернення?
Софія
Він не в своєму розумі.
Г.N.
Чи збожеволів?
Софія (помовчавши)
Не те щоб зовсім…
Г.N.
Проте чи є прикмети?
Софія (дивиться на нього уважно)
Мені здається.
Г.N.
Як можна, у ці роки!
Софія
Як бути!
(В бік)
Готовий він вірити!
А, Чацький! Любіть ви всіх у блазні рядити,
Чи завгодно на себе приміряти?
(Виходить).

Явище 15

Г.N. , Потім Г.D.
Г.N.
З глузду з'їхав!.. Їй здається!.. ось на!
Недарма? Отже… з чого взяла б вона?
Ти чув?
Г.Д.
Що?
Г.N.
Про Чацького?
Г.Д.
Що таке?
Г.N.
З глузду з'їхав!
Г.Д.
Порожній.
Г.N.
Не я сказав, інші кажуть.
Г.Д.
А ти радий це розславити?
Г.N.
Піду, поінформуюся; чай, хтось та знає.
(Виходить).

Явище 16

Г.Д. , потім Загорецький.
Г.Д.
Вір балакуну!
Почує нісенітницю, і відразу повторює!
Чи знаєш ти про Чацького?
Загорецький
Ну?
Г.Д.
З глузду з'їхав!
Загорецький
А! знаю, пам'ятаю, чув.
Як я не знаю? приблизний випадок вийшов;
Його в шалені сховав дядько-шахрай…
Схопили, у жовтий будинок, 75 і на ланцюг посадили.
Г.Д.
Помилуй, він зараз тут був у кімнаті, тут.
Загорецький
Так з ланцюга спустили.
Г.Д.
Ну, любий друже, з тобою не треба газет.
Піду я, розправлю крила,
У всіх попросити; проте цур! секрет.

Явище 17

Загорецький, потім графиня онука.
Загорецький
Який Чацький тут? - Відоме прізвище.
З якимсь Чацьким я колись був знайомий. -
Ви чули про нього?
Графіня онука
Про кого?
Загорецький
Про Чацького він зараз тут у кімнаті був.
Графіня онука
Я знаю.
Я розмовляла з ним.
Загорецький
То я вас вітаю!
Він божевільний...
Графіня онука
Що?
Загорецький
Так, він збожеволів.
Графіня онука
Уявіть, я помітила сама;
І хоч парі тримати, зі мною в одне слово.

Явище 18

Ті ж і Графіня бабуся.
Графіня онука
Ah! grand" maman, ось дива! ось нове!
Ви не чули тутешніх бід?
Слухайте. Ось принади! ось мило!
бабуся графиня
Мій труг, мені вуха забило;
Скаши покромче…
Графіня онука
Часу немає!
(Вказує на Загорецького.)
Il vous dira toute l"histoire ... [76]
Піду, спитаю…
(Виходить).

Явище 19

Загорецький, бабуся Графіня.
бабуся графиня
Що? що? чи немає тут покулі?
Загорецький
Ні, Чацький зробив всю цю гармидер.
бабуся графиня
Як, Чацького? Хто звів у в'язницю?
Загорецький
У горах поранений у чоло, збожеволів від рани.
бабуся графиня
Що? до фармазонів [77] у клоб? Пішов він у пусурмани?
Загорецький
Її не зрозумієш.
(Виходить).
бабуся графиня
Антоне Антоновичу! Ох!
І він пішає, все в страху, похапцем.

Явище 20

Графиня бабуся та Князь Тугоухівський.
бабуся графиня
Князь, князю! Ох, цей князь, по палах, сам трохи тишить!
Князь, чули?
Князь
Е – хм?
бабуся графиня
Він нічого не чує!
Хоч, моше, бачили, тут поліцмейстер запал!
Князь
Е – хм?
бабуся графиня
У в'язницю, князю, хто Чацького схопив?
Князь
І – хм?
бабуся графиня
Тесак йому та ранець,
У солтати! Чи жарт! змінив закон!
Князь
У-хм?
бабуся графиня
Так!.. у пусурманах він! Ох! окаянный волтерьянец![ 79 ]
Що? а? глухий, мій батько; дістаньте свій ріжок.
Ох! глухота велика вада.

Явище 21

Ті ж і Хлєстова, Софія, Молчалін, Платон Михайлович, Наталія Дмитрівна, Графіня онука, Княгиня з дочками, Загорецький, Скалозуб, потім Фамусов та багато інших.
Хлєстова
З глузду з'їхав! прошу покірно!
Та ненароком! та як швидко!
Ти, Софіє, чула?
Платон Михайлович
Хто перший розголосив?
Наталія Дмитрівна
Ах, друже, все!
Платон Михайлович
Ну все, так вірити мимоволі,
А мені сумнівно.
Фамусов (входячи)
Про що? про Чацького, чи що?
Чого сумнівно? Я перший, я відкрив!
Давно дивуюсь я, як ніхто його не зв'яже!
Спробуй про владу - і казна-що накаже!
Трохи низько вклонися, згнись хто кільцем,
Хоч перед монаршим обличчям,
Так назве він негідником!
Хлєстова
Туди ж із смішних;
Сказала щось я – він почав реготати.
Молчалін
Мені відрадив у Москві служити в Архівах.
Графіня онука
Мене модисткою хотів звати!
Наталія Дмитрівна
А чоловікові моєму пораду дав жити у селі.
Загорецький
Божевільний по всьому.
Графіня онука
Я бачила з очей.
Фамусов
По матері пішов, по Ганні Олексіївні;
Небіжчиця божеволіла вісім разів.
Хлєстова
На світі чудові бувають пригоди!
У його літа з глузду зістрибнув!
Чай, пив не по літах.
Княгиня
О! вірно…
Графіня онука
Без сумніву.
Хлєстова
Шампанське склянками тягнув.
Наталія Дмитрівна
Пляшками-с, і превеликими
Загорецький (із жаром)
Ні, бочками сороковими.
Фамусов
Ну ось! велика біда,
Що вип'є зайве чоловік!
Навчання - ось чума, вченість - ось причина,
Що нині пуще, ніж коли,
Божевільних розлучилося людей, і справ, і думок.
Хлєстова
І справді збожеволієш від цих, від одних
Від пансіонів, шкіл, ліцеїв, як пак їх,
І від ланкарточных взаємних навчань.[80]
Княгиня
Ні, у Петербурзі інститут
Пе-да-го-гічний,[81] так, здається, звуть:
Там вправляються в розколах і безвір'я
Професори!! - у них навчався наш рідня,
І вийшов! хоч зараз у аптеку, у підмайстри.
Від жінок бігає і навіть від мене!
Чинов не хоче знати! Він хімік, він ботанік,
Князь Федір, мій племінник.
Скалозуб
Я вас порадую: загальна чутка,
Що є проект щодо ліцеїв, шкіл, гімназій;
Там лише навчатимуть по нашому: раз, два;
А книжки збережуть так: для великих оказій.
Фамусов
Сергію Сергійовичу, ні! Коли вже зло припинити:
Забрати всі книги та спалити.
Загорецький (з лагідністю)
Ні-с, книги книгам не дають. А якби, між нами,
Був ценсором[82] призначений я,
На байки б наліг; ох! байки – смерть моя!
Насмішки вічні над левами! над орлами!
Хто що не кажи:
Хоча тварини, а все-таки царі.
Хлєстова
Батьки мої, хто вже в розумі засмучений,
Так все одно, чи від книжок, чи від пиття;
А Чацького мені шкода.
По-християнськи так; він жалості гідний;
Був гострий чоловік, мав душ сотні зо три.
Фамусов
Чотири.
Хлєстова
Три, добродію.
Фамусов
Чотириста.
Хлєстова
Ні! триста.
Фамусов
У моєму календарі…
Хлєстова
Усі брешуть календарі.
Фамусов
Саме чотириста, ох! сперечатися голосиста!
Хлєстова
Ні! Триста! - вже чужих маєтків мені не знати!
Фамусов
Чотириста, прошу зрозуміти.
Хлєстова
Ні! триста, триста, триста.

Явище 22

Ті ж усі і Чацький.
Наталія Дмитрівна
Ось він.
Графіня онука
Шш!
Усе
Шш!
(Відступають від нього в протилежний бік.)
Хлєстова
Hу, як з шалених очей
Почне битися він, вимагатиме до розбирання!
Фамусов
О Боже! помилуй грішних нас!
(Небезпечно)
Шановний! Ти не у своїй тарілці.
З дороги потрібний сон. Дай пульс… Ти нездоровий.
Чацький
Так, сечі немає: мільйон мук
Груди від дружніх лещат,
Ногам від човгання, вухам від вигуків,
А краще голові від всяких дрібниць.
(Підходить до Софії.)
Душа тут у мене якимось горем стиснута,
І в багатолюдстві я втрачено, сам не свій.
Ні! незадоволений я Москвою.
Хлєстова
Москва, бач, винна.
Фамусов
Далі від нього.
(Робить знаки Софії.)
Гм, Софіє! - Не дивиться!
Софія (Чацькому)
Скажіть, що вас так гнівить?
Чацький
У тій кімнаті незначна зустріч:
Французик з Бордо [83], надсаджуючи груди,
Зібрав навколо себе рід віча[84]
І казав, як споряджався в дорогу
У Росію, до варварів, зі страхом та сльозами;
Приїхав - і знайшов, що ласкам немає кінця;
Ні звуку російської, ні російської особи
Не зустрів: ніби на батьківщині, з друзями;
Свою провінцію. - Подивишся, ввечері
Він почувається тут маленьким царем;
Такий же толк у дам, такі ж вбрання ...
Він радий, але ми не радіємо.
Замовк. І тут з усіх боків
Туга, і охоння, і стогін.
Ох! Франція! Ні в світі краще за край! -
Вирішили дві княжни, сестриці, повторюючи
Урок, який ним з дитинства натхненний.
Куди подітися від князів! -
Я оддаль відсилав бажання
Смиренні, проте вголос,
Щоб вигубив Господь цей дух нечистий
Порожнього, рабського, сліпого наслідування;
Щоб іскру заронив він у комусь із душею,
Хто міг би словом та прикладом
Нас утримати, як міцною віжкою,
Від жалюгідної нудоти на чужій стороні.
Нехай мене відберуть старовіром,
Але гірша для мене наша Північ у сто разів
З того часу, як віддав все в обмін на новий лад -
І звичаї, і язик, і старовину святу,
І величний одяг на інший
За блазнівським зразком:
Хвіст ззаду, спереду якийсь чудовий виїм,[86]
Розумові всупереч, всупереч стихіям;
Рухи пов'язані, і не краса особі;
Смішні, голені, сиві підборіддя!
Як сукні, волосся, так і уми короткі!
Ох! якщо народжені ми всі переймати,
Хоч у китайців би нам трохи зайняти
Премудрого у них незнання іноземців.
Чи воскреснемо колись від чужовладдя мод?
Щоб розумний, бадьорий наш народ
Хоча за мовою нас не рахував за німців.
«Як європейське поставити у паралель
З національним – дивно щось!
Ну як перекласти мадам та мадмуазель?
Вже ж пані!!» - забурмотів мені хтось.
Уявіть, тут у всіх
На мій рахунок піднявся сміх.
«Судариня! Ха! ха! ха! ха! прекрасно!
Пані! Ха! Ха! ха! ха! жахливо! -
Я, розсердившись і життя кляня,
Готував їм громову відповідь;
Але всі залишили мене. -
Ось випадок вам зі мною, він не новий;
Москва і Петербург - у всій Росії те,
Що людина з міста Бордо,
Лише рот відкрив, має щастя
У всіх князів вселяти участь;
І в Петербурзі та в Москві,
Хто ворог виписних осіб, химер, слів кучерявих,
У чиєї по нещастю голові
П'ять, шість знайдеться думок здорових
І він наважиться їх голосно оголошувати, -
Дивись…
(Оглядається, всі у вальсі кружляють з найбільшою старанністю. Старі люди розбрелися до карткових столів.)

Кінець ІІІ дії

Дія IV

У Фамусова у будинку парадні сіни; великі сходи з другого житла [87], до яких примикають багато побічних з антресолей; внизу праворуч (від дійових осіб) вихід на ганок та швейцарська ложа; ліворуч, на одному ж плані, кімната Молчаліна. Ніч. Слабке освітлення. Лакеї інші метушаться, інші сплять в очікуванні своїх панів.

Явище 1

Графіня бабуся, графиня онука, попереду їх лакей.
Лакей
Графіні Хрюмін карета!
Графиня внучка (поки її укутують)
Ну бал! Ну, Фамусов! умів гостей назвати!
Якісь виродки з того світу,
І нема з ким говорити, і нема з ким танцювати.
бабуся графиня
Поетем, матінко, мені, прафо, не під силу,
Колись я з упала та в могилу.
(Обидві їдуть.)

Явище 2

Платон Михайлович і Нaталья Дмитрівна. Один лакей біля них клопочеться, інший біля під'їзду кричить:
Карета Горіча!
Наталія Дмитрівна
Мій ангел, моє життя,
Безцінний, душечка, Попош, що так сумно?
(Цілує чоловіка в лоб.)
Зізнайся, весело у Фамусових було.
Платон Михайлович
Наташа-матінка, сплю на балах я,
До них смертельний неохотник,
А не противлюся, твій працівник,
Чергую за північ, часом
Тобі завгодно, як не сумно,
Пускаюсь по команді в танець.
Наталія Дмитрівна
Ти вдаєш, і дуже невигадливо;
Полювання смертне уславитися за старого.
(Іде з лакеєм.)
Платон Михайлович (холоднокровно)
Бал річ хороша, неволя гірка;
І хто женитися нас неволіть!
Адже сказано ж, іншому роду…
Лакей (з ганку)
У кареті пані-с, і гніватися зволить.
Платон Михайлович (з подихом)
Йду йду.
(Виїжджає.)

Явище 3

Чацький та лакей його попереду.
Чацький
Кричи, щоб скоріше подавали.
(Локей йде.)
Ну от і день минув, і з ним
Усі примари, весь чад та дим
Надій, які мені душу сповнювали.
Чого я чекав? що думав тут знайти?
Де принадність ця зустріч? участь у кому живе?
Крик! радість! обійнялися! - Порожнє.
У візку так на шляху
Неосяжною рівниною, сидячи бездіяльно,
Все щось видно попереду
Світло, синьо, різноманітно;
І їдеш годину, і два, день цілий; ось жваво
Домчали до відпочинку; нічліг: куди не поглянеш,
Все та ж гладь, і степ, і порожньо, і мертво.
Прикро, сили немає, чим більше думати станеш.
(Локей повертається.)
Готово?
Лакей
Кучера з ніде, бач, не знайдуть.
Чацький
Пішов, шукай, не ночувати ж тут.
(Локей знову йде.)

Явище 4

Чацький, Репетилов (вбігає з ганку, при вході падає з усіх ніг і поспішно оговтується).
Репетилів
Тьху! схибив. - Ах, мій Творець!
Дай протерти очі; звідки? приятель!..
Сердечний друже! Дорогий друже! Mon cher! [88]
Ось фарси[ 89 ] мені як часто були пети,
Що пустомеля я, що дурний, що забобон,
Що в мене на всі передчуття, прикмети;
Зараз ... розтлумачити прошу,
Наче знав, сюди поспішаю,
Хвати, об поріг зачепив ногою
І розтягнувся на весь зріст.
Мабуть, смійся з мене,
Що Репетилів бреше, що Репетилів простий,
А в мене до тебе потяг, рід недуги,
Кохання якесь і пристрасть,
Готовий я душу прозакласть,
Що у світі не знайдеш собі такого друга,
Такого вірного, ей-ей;
Нехай позбудуся дружини, дітей,
Залишений буду цілим світлом,
Нехай помру на цьому місці,
Хай поб'є мене Господь…
Чацький
Та повно дурниця молоть.
Репетилів
Не любиш ти мене, природно:
З іншими я і так і сяк,
З тобою говорю несміливо,
Я жалюгідний, я смішний, я неук, я дурень.
Чацький
Ось дивне приниження!
Репетилів
Лай мене, я сам кляну своє народження,
Коли подумаю, як час убивав!
Скажи, котра година?
Чацький
Час їхати спати лягати;
Коли явився ти на бал,
Так можеш повернутись.
Репетилів
Що бал? братику, де ми всю ніч до біла дня,
У пристойності скуті, не вирвемося з ярма,
Чи ти читав? є книга…
Чацький
Ти читав? завдання для мене,
Чи ти репетилів?
Репетилів
Клич мене вандалом[90]:
Я це ім'я заслужив.
Людьми порожніми дорожив!
Сам марив цілий вік обідом чи балом!
Про дітей забував! обманював дружину!
Грав! програвав! на опіку взятий указом![91]
Танцюристку тримав! і не одну:
Трьох разом!
Пив мертву! не спав ночей по дев'ять!
Усі відкидав: закони! совість! віру!
Чацький
Слухай! бреши, та знай же міру;
Є від чого у розпач прийти.
Репетилів
Привіт мене, тепер з людьми я знаюсь
З найрозумнішими!! - всю ніч не нишпорю безперервно.
Чацький
Ось нині, наприклад?
Репетилів
Що ніч одна, - не береться до уваги,
Зате спитай, де був?
Чацький
І сам я здогадаюся.
Чай у клубі?
Репетилів
В англійській. Щоб сповідь розпочати:
З галасливого я засідання.
Пожало-ста мовчи, я слово дав мовчати;
У нас є суспільство, і таємні збори
По четвергам. Секретний союз…
Чацький
Ох! я, братику, боюся.
Як? в клубі?
Репетилів
Саме.
Чацький
Ось заходи надзвичайні,
Щоб взашеї прогнати і вас, і ваші таємниці.
Репетилів
Даремно страх тебе бере,
Вголос, голосно говоримо, ніхто не розбере.
Я сам, як схопляться про камери, присяжні,[92]
Про Бейрон [93], ну про матерів [94] важливих,
Часто слухаю, не розтискаючи губ;
Мені не під силу, брате, і відчуваю, що дурний.
Ax! Alexandre! у нас тебе бракувало;
Послухай, любий, попотеш мене хоч мало;
Поїдемо зараз; ми, добре, на ходу;
З якими я тебе зведу
Людьми!! ... Вже на мене анітрохи не схожі!
Які люди, mon cher! Сік розумної молоді!
Чацький
Бог із ними та з тобою. Куди я поскачу?
Навіщо? у глуху ніч? Додому, я хочу спати.
Репетилів
Е! кинь! хто нині спить? Ну повно, без прелюдій[95]
Зважись, а ми!.. у нас… рішучі люди,
Гарячих дюжина голів!
Кричимо - подумаєш, що сотні голосів!
Чацький
Та з чого біснуєтеся ви стільки?
Репетилів
Шумимо, братику, галасуємо!
Чацький
Шуміть ви? і тільки?
Репетилів
Не місце пояснювати тепер і дозвілля,
Але державна справа:
Воно, ось бачиш, не дозріло,
Не можна ж раптом.
Що це за люди! mon cher! Без далеких історій
Скажу тобі: по-перше, князю Григорію!!
Дивак єдиний! нас зі сміху морить!
Вік з англійцями, вся англійська складка,
І так само він крізь зуби каже,
І так само коротко обстрижений для порядку.
Ти не знайомий? о! познайомся з ним.
Інший - Воркулов Євдоким;
Ти не чув, як він співає? о! диво!
Послухай, любий, особливо
Є у нього улюблене одне:
«А! нон лашьяр ми, але, але, але ». [96]
Ще в нас два брати:
Левон та Борінька, чудові хлопці!
Про них не знаєш що сказати;
Але якщо генія накажете назвати:
Удуш'єв Іполит Маркеліч!
Ти його твори
Чи читав щось? хоч дрібниця?
Прочитай, братику, та він не пише нічого;
От таких людей би січ-то,
І примовляти: писати, писати, писати;
У журналах можеш ти, проте, знайти
Його уривок, погляд та щось.
Про що щось пак? - про все;
Все знає, ми його на чорний день пасемо.
Але голова у нас, якої в Росії немає,
Не треба називати, дізнаєшся за портретом:
Нічний розбійник, дуеліст,
У Камчатку засланий був, повернувся алеутом,
І міцно на руку нечистий;
Так розумна людинане може бути не шахраєм.
Коли ж про чесність високу говорить,
Якимось демоном вселяємо:
Очі в крові, обличчя горить,
Сам плаче, і ми всі плачемо.
Ось люди, чи є подібні до них? Навряд ...
Ну, між ними я, звичайно, зауряд[97],
Трохи відстав, лінивий, подумати жах!
Але ж я, коли, умишком понатужась,
Засяду, години не сиджу,
І якось ненароком, раптом каламбур рожу.
Інші в мене цю думку ж підчеплять
І вшестеро, дивись, водевільчик[99] сліплять,
Інші шестеро на музику кладуть,
Інші ляскають, коли його дають.
Брате, смійся, а що любо, любо:
Здібностями Бог мене не нагородив,
Дав серце добре, ось чим я людям милий,
Збрешу - пробачать ...
Лакей (біля під'їзду)
Карета Скалозуба!
Репетилів
Чия?

Явище 5

Ті ж і Скалозуб спускається зі сходів.
Репетилів (до нього назустріч)
Ох! Скалозуб, душа моя,
Стривай, куди ж? зроби дружбу.
(Душить його в обіймах.)
Чацький
Куди подітися мені від них!
(Входить до швейцарської).
Репетилів (Скалозуб)
Слух про тебе давно затих,
Сказали, що ти до полку вирушив на службу.
Знайомі ви?
(Шукає Чацького очима)
Впертий! поскакав!
Немає потреби, я тебе ненароком знайшов,
І просимо зі мною, зараз без відмовок:
У князь-Григорія тепер народу темрява,
Побачиш, людина нас сорок,
Фу! скільки, братику, там розуму!
Усю ніч тлумачать, не набриднуть,
По-перше, напоять шампанським на забій,
А по-друге, таким речам навчать,
Яких, звісно, ​​нам не вигадати з тобою.
Скалозуб
Врятуй. Вченістю мене не обморочиш,
Зкликай інших, а якщо хочеш,
Я князь-Григорію і вам
Фельдфебеля у Волтери дам,
Він у три шеренги вас збудує,
А пікніть, то миттю заспокоїть.
Репетилів
Усі служба на умі! Mon cher, дивись сюди:
І я в чини б ліз, та невдачі зустрів,
Як, можливо, ніхто й ніколи;
По статській я служив, тоді
Барон фон Клоц у міністри метил,
А я -
До нього в зяті.
Ішов навпростець без дальньої думи,
З його дружиною і з ним пускався в реверс [100],
Йому та їй які суми
Спустив, що Боже борони!
Він на Фонтанці[101] жив, я біля будинку збудував,
З колонами! величезний! скільки коштував!
Одружився нарешті з дочкою його,
Приданого взяв - кукіль, по службі - нічого.
Тесть німець, а що користі?
Боявся, бачиш, він докору
За слабкість ніби до рідні!
Боявся, порох його візьми, та чи легше мені?
Секретарі його всі хами, всі продажні,
Люди, що пишуть,
Всі вийшли у знати, всі нині важливі,
Дивись на адресу-календар [102].
Тьху! служба і чини, хрести - душі поневіряння;
Лахмотьєв Олексій чудово каже,
Що радикальні потрібні тут ліки,
Шлунок довше не варить.
(Зупиняється, побачивши, що Загорецький заступив місце Скалозуба, який покинув.)

Явище 6

Репетилів, Загорецький.
Загорецький
Дозвольте продовжувати, вам щиро зізнаюся,
Такий самий я, як ви, жахливий ліберал!
І від того, що прямий і сміливо пояснюю,
Куди як багато втратив!
Репетилів (з досадою)
Все нарізно, не кажучи ні слова;
Трохи на увазі один, дивись вже немає іншого.
Був Чацький, раптом зник, потім і Скалозуб.
Загорецький
Як ви думаєте про Чацького?
Репетилів
Він не дурний,
Зараз зіткнулися ми, тут усілякі туруси[103],
І слушна розмова зайшла про водевіль.
Так! водевіль є річ, а все інше гіль [104].
Ми з ним... у нас... ті самі смаки.
Загорецький
А ви помітили, що він
В голові серйозно пошкоджений?
Репетилів
Яка нісенітниця!
Загорецький
Про нього усі цієї віри.
Репетилів
Брехня.
Загорецький
Запитайте всіх!
Репетилів
Хімери [105].
Загорецький
А до речі, ось князь Петро Ілліч,
Княгиня та з княжнами.
Репетилів
Дичину.

Явище 7

Репетилів, Загорецький, Князь та Княгиня із шістьма доньками; Трохи згодом Хлєстова спускається з парадних сходів. Молчалін веде її під руку. Лакеї в суєтах.
Загорецький
Княжни, будь ласка, скажіть вашу думку,
Шалений Чацький чи ні?
1-а княжна
Який у цьому є сумнів?
2-я княжна
Про це знає ціле світло.
3-я княжна
Дрянські, Хворов, Варлянські, Скачкови.
4-та княжна
Ох! вести старі, кому вони нові?
5-я княжна
Хто має сумніви?
Загорецький
Та ось не вірить…
6-я княжна
Ви!
Всі разом
Мсьє Репетилів! Ви! Мсьє Репетилів! що ви!
Та як ви! Чи можна проти всіх!
Та чому ви? сором і сміх.
Репетилів (затикає собі вуха)
Вибачте, я не знав, що це надто голосно.
Княгиня
Ще не гласно б, з ним говорити небезпечно,
Давно б замкнути час.
Послухати, то його мізинець
Найрозумніше, і навіть князь-Петра!
Я думаю, він просто якобінець[106],
Ваш Чацький! Їдемо. Князь, ти б везти міг
Котиш чи Зізі, ми сядемо у шестимісній.
Хлєстова (зі сходів)
Княгиня, картковий боржок.
Княгиня
За мною, матінко.
Усі (один до одного)
Прощайте.
(Княже прізвище[ 107 ] їде, і Загорецький теж.)

Явище 8

Репетилів, Хлєстова, Молчалін.
Репетилів
Царю небесному!
Амфіса Нілівна! Ох! Чацький! бідний! ось!
Що наш високий розум! і тисяча турбот!
Скажіть, з чого на світі ми клопочемося!
Хлєстова
Так Бог судив йому; а втім,
Лікують, вилікують може;
А ти, мій батюшка, невиліковний, хоч кинь.
Дозволив вчасно з'явитися! -
Молчалін, он твій комірець,
Не потрібні дроти; іди, Господь з тобою.
(Молчалін іде до себе в кімнату.)
Прощайте, батюшка; час перебитися.
(Виїжджає.)

Явище 9

Репетилів зі своїм лакеєм.
Репетилів
Куди тепер направити шлях?
А справа вже йде до світанку.
Іди, садай мене в карету,
Вези кудись.
(Виїжджає.)

Явище 10

Остання лампа гасне.
Чацький (виходить із швейцарської)
Що це? чи чув моїми вухами!
Не сміх, а явно злість. Якими чудесами?
Через яке чаклунство
Безглуздя про мене все в голос повторюють!
І для інших як немов торжество,
Інші ніби співчувають.
О! якби хтось у людей проник:
Що гірше у них? душа чи мова?
Чий це твір!
Повірили дурні, іншим передають,
Старі вмить тривогу б'ють -
І ось громадська думка!
І ось та батьківщина ... Ні, в нинішній приїзд,
Я бачу, що вона мені скоро набридне.
А Софія знає? - Звичайно, розповіли,
Вона не те, щоб мені саме на шкоду
Потішилася, і правда чи ні -
Їй байдуже, чи інший, чи я,
Ніким по совісті вона не цінує.
Але ця непритомність, непритомність звідки? -
Нерв розпещеність, примха, -
Збудить трохи їх, і трохи втихомирить, -
Я ознакою вважав за живі пристрасті. - Ні крихти:
Вона звичайно б втратила так само сил,
Коли б хтось ступив
На хвіст собачки чи кішки.
Софія (над сходами на другому поверсі, зі свічкою)
Молчаліне, ви?
(Поспішно знову припирає двері.)
Чацький
Вона! вона сама!
Ох! голова горить, вся кров моя хвилювання.
З'явилася! немає її! невже у баченні?
Чи не справді я збожеволів?
До надзвичайності я точно підготовлений;
Але не бачення тут, побачення годину обумовлено.
Навіщо обманювати себе мені самого?
Звала Молчаліна, ось його кімната.
Лакей його (з ганку)
Каре…
Чацький
Сс!
(Виштовхує його геть.)
Буду тут, і не стуляю оку,
Хоч до ранку. Коли вже горе пити,
Так краще одразу,
Чим зволікати, - а лиха повільним не побути.
Двері відчиняються.
(Ховається за колону.)

Явище 11

Чацький захований, Ліза зі свічкою.
Ліза
Ох! сечі немає! боюся.
У порожні сіни! в ніч! боїшся домовиків,
Боїшся і людей живих.
Мучителька-панночка, Бог з нею,
І Чацький, як більмо в оці;
Бач, здався їй десь тут унизу.
(Оглядається.)
Так! як же! по сінях бродити йому полювання!
Він, чай, давно вже за ворота,
Кохання на завтра поберіг,
Додому і спати заліг.
Однак велено серцевому штовхнутися.
(Стукається до Молчаліна.)
Послухайте. Будьте ласкаві прокинутися.
Вас кличе панночка, вас панна кличе.
Та скоріше, щоб не застали.

Явище 12

Чацький за колоною, Ліза, Молчалін (потягується і позіхає), Софія (крадеться згори).
Ліза
Ви, пане, камінь, пане, лід.
Молчалін
Ох! Лизанька, чи ти від себе?
Ліза
Від панянки-с.
Молчалін
Хто б відгадав,
Що в цих щічках, у цих жилках
Кохання ще рум'янець не грав!
Полювання бути тобі тільки на посилках?
Ліза
А вам, шукачам наречених,
Не ніжитись і не позіхати б;
Пригож і милий, хто не доїсть
І не доспить до весілля.
Молчалін
Яке весілля? з ким?
Ліза
А з панночкою?
Молчалін
Іди,
Надії багато попереду,
Без весілля час тягнемо.
Ліза
Що ви, пане! так ми кого ж
Собі в чоловіки іншого іншим?
Молчалін
Не знаю. А мене так розбирає тремтіння,
І при одній я думки трушу,
Що Павло Опанасович раз
Колись зловить нас,
Розжене, прокляне!.. Та що? чи відкрити душу?
Я в Софії Павлівні не бачу нічого
Завидного. Дай Бог їй вік прожити багато,
Кохала Чацького колись,
Мене розлюбить, як його.
Мій янголчик, хотів би наполовину
До неї те саме відчувати, що відчуваю до тебе;
Та ні, як не кажу собі,
Готуюся ніжним бути, а я бачу - і простирадло.
Софія (убік)
Які ницості!
Чацький (за колоною)
Негідник!
Ліза
І вам не соромно?
Молчалін
Мені заповів батько:
По-перше, догоджати всім людям без вилучення -
Хазяїну, де доведеться жити,
Начальнику, з ким я служитиму,
Слузі його, що чистить сукні,
Швейцару, двірнику, для уникнення зла,
Собаці двірника, щоб ласкава була.
Ліза
Сказати, пане, у вас величезна опіка!
Молчалін
І ось коханця я набираю вигляду
Завгодно дочці такої людини.
Ліза
Який годує та напує,
А іноді й чином подарує?
Ходімо, досить тлумачили.
Молчалін
Ходімо любов ділити плачевної нашої кралі.
Дай обійму тебе від серця повноти.
(Ліза не дається.)
Для чого вона не ти!
(Хоче йти, Софія не пускає.)
Софія (майже пошепки; вся сцена напівголосно)
Не йдіть далі, наслухалася я багато,
Жахлива людина! себе я, стін соромлюся.
Молчалін
Як! Софія Павлівна…
Софія
Ні слова, заради Бога,
Мовчіть, я на все наважусь.
Молчалін (кидається на коліна, Софія відштовхує його)
Ох! згадайте! не гнівайтесь, погляньте!..
Софія
Не пам'ятаю нічого, не докучайте мені.
Спогади! як гострий ніж віне.
Молчалін (повзає біля її ніг)
Помилуйте…
Софія
Чи не підрахуйте, встаньте.
Відповіді не хочу, я знаю вашу відповідь,
Солжете…
Молчалін
Зробіть мені милість...
Софія
Ні. Ні. Ні.
Молчалін
Жартував, і не сказав я нічого крім…
Софія
Відчепіться, кажу, зараз,
Я криком розбуджу всіх у домі
І погублю себе та вас.
(Молчалін підводиться.)
Я з того часу вас ніби не знала.
Закидів, скарг, сліз моїх
Не смійте чекати, не варті ви їх;
Але щоб у будинку тут зоря вас не застала.
Щоб ніколи про вас більше не чула.
Молчалін
Як ви накажете.
Софія
Інакше розповім
Всю правду батюшці, з досади.
Ви знаєте, що я собою не дорожу.
Ідіть. - Стійте, будьте раді,
Що при побаченнях зі мною у нічній тиші
Трималися більш ви робості в характері,
Чим навіть вдень, і при людях, і в'яві;
У вас менше зухвалості, ніж кривизни душі.
Сама задоволена тим, що вночі все дізналася:
Немає докоряючих свідків в очах,
Як давіче, коли я зомліла,
Тут Чацький був…
Чацький (кидається між ними)
Він тут, притворниця!
Ліза та Софія
Ax! Ax!
(Ліза свічку упускає з переляку; Молчалін ховається до себе в кімнату.)

Явище 13

Ті ж, крім Молчаліна.
Чацький
Скоріше непритомність, тепер воно в порядку,
Важливіша причина є тому,
Ось нарешті розв'язання загадці!
Ось я пожертвований кому!
Не знаю, як у собі я сказ стримав!
Дивився і бачив, і не вірив!
А милий, для кого забутий
І колишній друг, і жіночий страх і сором, -
За двері ховається, боїться відповідати.
Ох! як гру долі осягнути?
Людей із душею гонителька, бич! -
Мовчалини блаженствують на світі!
Софія (вся у сльозах)
Не продовжуйте, я звинувачую себе навколо.
Але хто б думати міг, щоб він був такий підступний!
Ліза
Стук! шум! ах! Боже мій! сюди біжить увесь дім.
Ваш батько ось буде вдячний.

Явище 14

Чацький, Софія, Ліза, Фамусов, юрба слуг зі свічками.
Фамусов
Сюди! за мною! скоріше! скоріше!
Свічок більше, ліхтарів!
Де будинкові? Ба! знайомі всі особи!
Дочко, Софіє Павлівно! страмниця!
Безсоромниця! де! з ким! Ні дати, ні взяти вона,
Як її мати, покійниця дружина.
Бувало, я з найдорожчою половиною
Трохи нарізно - десь із чоловіком!
Побийся Бога, як? чим він тебе спокусив?
Сама його божевільним називала!
Ні! дурість на мене та сліпота напала!
Все це змова, і в змові була
Він сам, і гості всі. За що я так покараний!
Чацький (Софії)
То цим вигадкою я вам ще завдячую?
Фамусов
Брате, не фінті, не дамся я в обман,
Хоч поб'єтеся, не повірю.
Ти, Філько, ти прямий чурбан,
У швейцари зробив ледачу тетерю,
Не знає ні про що, не чує нічого.
Де був? куди вийшов?
Сіней не замкнув для чого?
І як не додивився? і як ти не почув?
В роботу вас, на поселення вас: 108
За гроші продати мене готові.
Ти, швидкоока, все від твоїх проказ;
Ось він, Кузнецький міст, вбрання та обнови;
Там навчилася ти коханців зводити,
Стривай же, я тебе виправлю:
Дозвольте в хату, марш, за птахами ходити;
Та й тебе, мій друже, я, доню, не залишу,
Ще дні два терпіння візьми:
Не бути тобі у Москві, не жити тобі з людьми;
Далі від цих хватів,
В село, до тітки, в глухий кут, в Саратов,
Там горітимеш,
За п'яльцями сидіти, за святцями [109] позіхати.
А вас, добродію, прошу я до ладу
Туди не шанувати ні прямо, ні путівцем;
І ваша така остання риса,
Що, чай, до всякого двері будуть замкнені:
Я постараюсь, я, на сполох я приударю,
По місту всьому нароблю клопоту
І оголошу на весь народ:
У Сенат подам, міністрам, государю.
Чацький (після деякої мовчанки)
Не зрозумію... винен,
І слухаю, не розумію,
Начебто все ще мені пояснити хочуть.
Розгублений думками... чогось чекаю.
(З жаром.)
Сліпий! я в кому шукав нагороду всіх праць!
Поспішав!.. летів! тремтів! ось щастя, думав, близько.
Перед ким я давіче так пристрасно і так низько
Був марнотратник ніжних слів!
А ви! о Боже мій! кого собі обрали?
Коли подумаю, кому ви віддали перевагу!
Навіщо мене надією заманили?
Навіщо мені прямо не сказали,
Що все минуле ви звернули на сміх?!
Що пам'ять навіть вам охолола
Тих почуттів, в обох нас рухів серця тих,
Які в мені ні далечінь не охолодила,
Ні розваги, ні зміна місць.
Дихав, і ними жив, був безперервно зайнятий!
Сказали б, що вам раптовий мій приїзд,
Мій вигляд, мої слова, вчинки - все гидко, -
Я з вами відразу б зносини припинив
І перед тим, як назавжди розлучитися,
Не став би дуже діставатися,
Хто ця вам люба людина?
(Насмішливо.)
Ви помиритеся з ним, роздумуючи зрілом.
Себе трощити, і для чого!
Подумайте, чи завжди ви можете його
Берегти, і сповивати, і посилати за справою.
Чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, з жениних пажів[110]
Найвищий ідеал московських всіх чоловіків. -
Досить!.. з вами я пишаюся моїм розривом.
А ви, пане тату, ви, пристрасні до чинів:
Бажаю вам спати в щасливому невіданні,
Я сватанням моїм не загрожую вам.
Інший знайдеться, доброчесний,
Низькопоклонник і ділок,
Перевагами, нарешті,
Він майбутньому тестю рівний.
Так! протверезився я сповна,
Мрія з очей геть - і спала пелена;
Тепер не погано було б поряд
На дочку та на батька
І на коханця-дурня,
І на весь світ вилити всю жовч і всю досаду.
З ким був! Куди мене закинула доля!
Усі женуть! всі клянуть! Мучителів натовп,
У коханні зрадників, у ворожнечі невтомних,
Оповідачів неприборканих,
Нескладних розумників, лукавих прощунів,
Старих зловісних, старих,
Старих над вигадками, дурниця, -
Божевільним ви мене прославили всім хором.
Ви маєте рацію: з вогню той вийде неушкоджений,
Хто з вами день встигне пробути,
Подихає повітрям одним,
І в ньому розум уціліє.
Он із Москви! сюди я більше не їздок.
Біжу, не озирнуся, піду шукати світом,
Де ображеному є почуття куточок!
Карету мені, карету!
(Виїжджає.)

Явище 15

Окрім Чацького
Фамусов
Ну що? не бачиш ти, що він збожеволів?
Скажи серйозно:
Божевільний! що він тут за нісенітницю молов!
Низькопоклонник! тесть! і про Москву так грізно!
А ти мене зважилася вморити?
Моя доля ще чи не плачевна?
Ох! Боже мій! що говоритиме
Княгиня Марія Олексіївна!
(1822-1824)