Маріо П'юзо хрещений батько. Діяльність в якості сценариста

Амеріго Бонасера ​​сидів у Третьому відділенні карного суду міста Нью-Йорка, чекаючи, коли здійсниться правосуддя і відплата впаде на голови кривдників, які так жорстоко понівечили його дочка і намагалися над нею поглумитися.

Суддя, значний, важливий, підсмикнув рукава своєї чорної мантії, немов би намірився власноруч розправитися з двома молодиками, які стоять перед суддівським столом. Важке особа його застигло в зарозуміле презирство. І все ж відчувалася у всьому цьому якась фальш, Амеріго Бонасера ​​чув її нутром, хоча поки що не міг осмислити, в чому справа.

Ви поступили як останні покидьки, - різко сказав суддя.

Так, думав Амеріго Бонасера, так, саме. Бидло. Тварини. Молодики - глянцеві шевелюри модно підстрижені, на вмита, гладких мордах пісне смиренність - покаянно похнюпили голови.

Суддя продовжував:

Ви вели себе як звірі в лісі - ваше щастя, що вам не вдалося збезчестити бідну дівчину, не те відправив би я вас за ґрати на двадцять років. - Він витримав паузу, мазнув лисячим поглядом з-під суворо насуплених брів по жовтувато-безкровного особі Амеріго Бонасера, нагнувся до столу зі стопкою судових рішень. Потім насупився ще сильніше, знизав плечем, як би долаючи природний гнів перед обличчям необхідності, і закінчив: - Однак, беручи до уваги ваш вік, вашу не заплямував перш репутацію і добре ім'я ваших батьків, а також враховуючи, що закон, в невимовній мудрості своєї, не закликає нас до помсти, я засуджую кожного з вас до трьох років в'язниці. Умовно.

Лише сорокарічна професійна звичка керувати своєю мімікою дала сили похоронщіку Бонасера ​​приховати приплив обурення і злості. Його дочка, юна, гарненька, ще лежить у лікарні зі зламаною щелепою, а цим худобі, цим animales, дозволяють гуляти на волі? Значить, перед ним ламали комедію. Він дивився, як сяючі батьки збилися тісною купкою біля своїх синів-соколів чад. Ще б їм не сяяти, їм є чому радіти.

Їдка гіркоту підступила до горла Бонасера, рот за стиснутими зубами наповнився кислій слиною. Він висмикнув з нагрудної кишені полотняний білу хустку і притиснув до губ. Так і стояв, коли ті два молодика, безсоромні, нахабні, з усмішечкою пройшли повз по проходу і навіть не глянули в його бік. Він пропустив їх без єдиного звуку, тільки міцніше затиснув собі рота крохмальним хусткою.

Слідом пройшли батьки - двоє чоловіків і дві жінки, одних років з Бонасера, тільки одягнені як корінні американці. Ці на нього подивилися - зніяковіло, але і з викликом, з якимось прихованим торжеством.

Не в силах стримуватися, Бонасера ​​подався вперед до проходу і хрипко прокричав:

Ви у мене ще поплачете, не мені одному лити сльози - ще наплачеться від мене, як я наплакався від ваших діток!

Адвокати, які йшли слідом за своїми клієнтами, підштовхнули їх вперед, молодики, в прагненні заступити батьків, відступили назад; в проході утворилася пробка. Величезний судовий пристав швидко рушив загородити собою вихід з того ряду, де стояв Бонасера. Але це виявилося зайвим.

Всі ці роки, прожиті в Америці, Бонасера ​​вірив в закон і порядок. Того тримався, тим і досяг успіху. І зараз, хоча у нього каламутилося свідомість від дикої ненависті, ломило в потилиці від бажання кинутися, купити зброю, застрелити цих двох мерзотників, Бонасера ​​повернувся до своєї нічого не розуміє дружині і пояснив:

Над нами тут насміялися.

Він помовчав і, зважившись остаточно, вже не думаючи, у що йому це обійдеться, додав:

За правосуддям треба йти на уклін до дону Корлеоне.

У Лос-Анджелесі, серед кричущої розкоші готельного люкса, Джонні Фонтейн глушив віскі, як самий пересічний обдурений чоловік. Розвалившись на червоному дивані, він пив прямо з горла і, щоб відбити смак, смоктав талу воду, вмочуючи особа в кришталеве відерце з кубиками льоду. Було четвертій годині ранку, і його п'яному уяві ввижалося, як він буде розправлятися зі своєю блудної дружиною, коли вона повернеться. Якщо вона взагалі повернеться. Занадто пізно, а то непогано б дзвякнути першій дружині, дізнатися, як поживають його дочки, - телефонувати друзям його щось не тягнуло з тих пір, як справи пішли кепсько. Був час, коли їм лише лестило б, думай він зателефонувати о четвертій ранку, в захват прийшли б; тепер ніс вернуть. Але ж подумати тільки, до чого близько до серця брали негаразди Джонні Фонтейн самі блискучі кінозірки Америки, коли він йшов в гору. Навіть забавно.

Знову припавши до пляшки, він почув нарешті, як дружина повертає ключ у двері, але не відривався від горлечка, поки вона не увійшла в кімнату і не стала перед ним. Така красива, з ангельським личком, важкими фіалковими очима, тендітна, тоненька, з витонченою фігуркою. Мільйони чоловіків у всьому світі закохувалися в обличчя Марго Ештон. І платили за те, щоб побачити його на екрані.

Де хиталася? - запитав Джонні Фонтейн.

Так, трахалась на стороні, - сказала вона.

Вона невірно розрахувала, він був не настільки п'яний. Перемахнувши через журнальний столик, він згріб її за комір сукні. Але коли до нього наблизився впритул це чарівне обличчя, неповторні очі, вся його злість вичерпалася, він розм'як. Вона глузливо скривила губи - і знову прорахувалася: Джонні заніс кулак.

Тільки не по обличчю, Джонні, - зойкнула вона, - я ж знімаюся!

І все це крізь сміх.

Удар припав їй в сонячне сплетіння; вона впала. Він навалився зверху, і вона задихнулася, обдаючи йому обличчя своїм солодким диханням. Він обсипав стусанами її плечі, боки, засмаглі шовковисте стегна. Тузіл її, як колись давно, вуличним зірвиголовою, гамселив нахабних шмаркачів в «пекельній кухні» нетрів Нью-Йорка. Боляче, зате без серйозних каліцтв на зразок вибитих зубів або зламаною перенісся.

І все ж він бив її упівсили. Не міг інакше. І вона відкрито кураж над ним. Розпластана на підлозі, так що парчеве плаття задралося вище пояса, вона хихотіла, піддражнюючи його:

Ну, давай, Джонні, йди до мене. Вставляй ключ в свердловину, тобі ж тільки того і треба.

Джонні Фонтейн встав. Вбити її мало, цю тварюку, невразливу за бронею своєї краси. Марго перекотилася на живіт, пружним стрибком скочила на ноги і, пританцьовуючи, кривляючись як дівчисько, проспівала:

А ось і не боляче, ось і не боляче.

Потім серйозно, з сумом в звабливих очах, додала:

Балда нещасна, весь живіт віддавив, прямо як маленький. Ех, Джонні, вік тобі залишатися слинявим телям, ти і в любові-то розумієш не більш малолітка. До сих пір уявляєш, ніби жінки з чоловіками і справді займаються тим, про що ти муркотів в своїх пісеньках. - Вона похитала головою. - Бідолашний. Ну, будь здоров, Джонні.

Вона вийшла в спальню, і він почув, як клацнув замок.

Джонні сів на підлогу і закрив обличчя руками. Від образи, від приниження його охопив відчай. Але недарма він був годованець нью-йоркських нетрів, стара закваска, яка допомогла йому колись вижити в дрімучих джунглях Голлівуду, змусила його тепер зняти трубку і викликати таксі, щоб їхати в аеропорт. Одна людина ще міг його врятувати. Потрібно було летіти в Нью-Йорк. До цієї людини - єдиному, у кого він знайде силу і мудрість, яких йому зараз так бракує, і любов, якої ще можна довіритися. До його хрещеному батьку, дону Корлеоне.

Пекар Назорін, кругленький і рум'яний, як його пишні італійські хліби, все ще припудрений борошном, обвів грізним поглядом свою дружину, дочку Катарину, які засиділися в наречених, і Енцо, працівника своєї пекарні. Енцо встиг переодягтися в форму військовополоненого, не забувши нарукавної пов'язки з зеленими буквами ВП, і стояв тепер, томився, боячись спізнитися до вечірній перевірці на Губернаторів острів. Подібно тисячам полонених італійців, яких щодня відпускали під чесне слово на роботу до господарів-американцям, він жив в постійному страху, як би не позбутися цієї поблажки. І тому нехитрий фарс, який розігрувався зараз, був для нього справою серйозною.

Присвячується Ентоні Кліpі

Copyright © +1969 by Mario Puzo

© Кан М.І., переклад на російську мову, передмову. Спадкоємці, 2016

© Видання російською мовою, оформлення. ТОВ «Видавництво« Е », 2016

від перекладача

Як могло статися, що роман Маріо Пьюзо «Хрещений батько», якому, здавалося б, за всіма законами жанру місце в малошанована компанії полубульварних гангстерських одноденок, потрапив до скарбниці світової літератури?

Багато що пояснює той факт, що це дуже талановита книга - читання, від якого важко відірватися. Багато що, але не все. Талант, по суті, не підлягає аналізу, спроби «повіряти гармонію алгеброю» свідомо непродуктивні. Просто як акторові буває властиво якесь важко піддається визначенню, хоча і миттєво впізнаване «зоряне» якість, так і «Хрещеного батька» властиві безсумнівні риси супербойовика на всі часи - твори, без якого, що не кажи, історія світової літератури двадцятого століття була б неповною .

У строгому сенсі слова ця книга не гангстерський роман, скоріше - сага про виникнення і динаміку типового явища, перенесеного, правда, на американський ґрунт з Сицилії, але пов'язаного не тільки з його етнічними носіями, сіцілійськими іммігрантами, а став нині сумно невід'ємною частиною сучасного буття практично на всій землі. Сама тема її, таким чином, належить до розряду невипадкових і насущних.

Недарма стала номінальною злодійська кличка «Хрещений батько» і увійшли в російську мову слова «розбирання», «розібратися» в тому специфічному сенсі, який надає їм герой цієї книги - точно так само, як і його прислів'я «зробити кому-то пропозиція, від якого той не зможе відмовитися ». Все це - свідчення точного попадання, безпомилковості авторського вибору.

Жорстока, жорстка, місцями неприємна - такий її предмет, - ця книга, з натуралістично докладними сценами насильства і оголеною еротики, відрізняється, при простоті і навіть бідності виразних засобів, невиліковним захопливістю не дуже хитрого сюжету. І справа тут не в гангстерських «подвиги»: в основі цієї напруги - психологічна драма, людські долі. Незрозуміла привабливість глави мафіозного клану дона Корлеоне - не тільки і не стільки в чарівності сильного вожака, але, головним чином, - в його людських якостях, в теплоті і психологічної тонкості його підходу до людей, в неоднозначності одіозною, здавалося б, фігури.

Не випадково мафіозні клани називають себе родинами, а своїх ватажків - хрещеними батьками. Особисті відносини всередині злочинних угруповань, в тому вигляді, як їх малює М. П'юзо, нагадують родинні; дон Корлеоне, вербуючи собі наближених, завойовує серця.

Чи не поверхнева цікавість трилера становить особливість «Хрещеного батька». Гангстерський бізнес для його героїв - звичайних людей, схильних до всіх людських спокусах, страждання і немочі і зовсім не чужих інших людських чеснот, - серйозне, солідне справу, робота, і зайнятися нею на американській землі сицилійців змусило, на думку автора, не особиста перевага, але сила обставин, логіка конкурентної боротьби, тиск суспільства.

Це воно, на його погляд, змушує прийшлих сицилійців побудувати свій замкнутий, злочинний світ, в якому діють закони, по-своєму недурні і справедливі. Письменник постійно зіставляє різні встановлення зовнішнього, легального і потайного, позазаконному товариств, як би зважуючи їх на терезах неупередженості - часом при цьому чаша схиляється на користь останнього.

Державна мудрість, з якою ватажок мафії дон Корлеоне править своєю імперією, вигідно відрізняється від повної недосконалостей системи офіційного правосуддя. Система, створена мафією, як не парадоксально, менш схильна до корупції: оплата тут більшою мірою відповідає заслугам.

Чи не одних злодіїв і виродків бачить в цьому злочинному світі М. П'юзо, але, часто-густо, яскравих, енергійних, неабияких людей, прихильних патріархальним сімейним традиціям, узам дружби, своєрідного кодексу честі. У мові, яким розмовляють його герої, немає і сліду блатного жаргону. (Своєрідність їх мови - особлива удача автора. Якимось незбагненним чином їх американська мова зберігає докладну статечність недавніх жителів європейської провінції, старомодний стиль сицилійських селян відчувається в мові цих нових американців, особливо тих, хто, як головний герой книги, належить до старшого покоління .)

Люди, які правлять світом мафії, яким ми бачимо його на сторінках роману, можуть сміливо позмагатися в мудрості і далекоглядності з державними мужами. Картина загальноамериканського з'їзду мафіозних синдикатів виглядає переконливо, як міжнародна конференція; термін «коза ностра», «наша справа», викарбуваний доном Корлеоне, - сьогодні така ж частина реального життя, як колись знайдений Уїнстоном Черчиллем термін «залізна завіса». «Розбирання», яка відбувається на з'їзді - не дріб'язкова гризня силовиків, але тонка дипломатія, лякаюче схожа в істотних деталях на кроки законної високої політики.

Сердечність відносин, розуміння людських властивостей, цінність таких категорій, як повага, а не одні лише підступність, спритність і нещадність відрізняють персонажів «Хрещеного батька». Калейдоскоп характерів представляє читачеві панораму сицилійської і американської дійсності в історичній перспективі. Перед нами, по суті, - одвічні проблеми: любов і смерть, багатство і бідність, вірність і віроломство, розум і нерозсудливість. Ті самі, якими займається класична література. До неї належить і ця чудова книга - така відповідь на питання, поставлене в першій фразі.

М. Кан

книга I

За всяким великим станом криється злочин.

Бальзак

Глава 1

Амеріго Бонасера ​​сидів у Третьому відділенні карного суду міста Нью-Йорка, чекаючи, коли здійсниться правосуддя і відплата впаде на голови кривдників, які так жорстоко понівечили його дочка і намагалися над нею поглумитися.

Суддя, значний, важливий, підсмикнув рукава своєї чорної мантії, немов би намірився власноруч розправитися з двома молодиками, які стоять перед суддівським столом. Важке особа його застигло в зарозуміле презирство. І все ж відчувалася у всьому цьому якась фальш, Амеріго Бонасера ​​чув її нутром, хоча поки що не міг осмислити, в чому справа.

- Ви вчинили як останні покидьки, - різко сказав суддя.

Так, думав Амеріго Бонасера, так, саме. Бидло. Тварини. Молодики - глянцеві шевелюри модно підстрижені, на вмита, гладких мордах пісне смиренність - покаянно похнюпили голови.

Суддя продовжував:

- Ви вели себе як звірі в лісі - ваше щастя, що вам не вдалося збезчестити бідну дівчину, не те відправив би я вас за ґрати на двадцять років. - Він витримав паузу, мазнув лисячим поглядом з-під суворо насуплених брів по жовтувато-безкровного особі Амеріго Бонасера, нагнувся до столу зі стопкою судових рішень. Потім насупився ще сильніше, знизав плечем, як би долаючи природний гнів перед обличчям необхідності, і закінчив: - Однак, беручи до уваги ваш вік, вашу не заплямував перш репутацію і добре ім'я ваших батьків, а також враховуючи, що закон, в невимовній мудрості своєї, не закликає нас до помсти, я засуджую кожного з вас до трьох років в'язниці. Умовно.

Лише сорокарічна професійна звичка керувати своєю мімікою дала сили похоронщіку Бонасера ​​приховати приплив обурення і злості. Його дочка, юна, гарненька, ще лежить у лікарні зі зламаною щелепою, а цим худобі, цим animales, дозволяють гуляти на волі? Значить, перед ним ламали комедію. Він дивився, як сяючі батьки збилися тісною купкою біля своїх синів-соколів чад. Ще б їм не сяяти, їм є чому радіти.

Їдка гіркоту підступила до горла Бонасера, рот за стиснутими зубами наповнився кислій слиною. Він висмикнув з нагрудної кишені полотняний білу хустку і притиснув до губ. Так і стояв, коли ті два молодика, безсоромні, нахабні, з усмішечкою пройшли повз по проходу і навіть не глянули в його бік. Він пропустив їх без єдиного звуку, тільки міцніше затиснув собі рота крохмальним хусткою.

Слідом пройшли батьки - двоє чоловіків і дві жінки, одних років з Бонасера, тільки одягнені як корінні американці. Ці на нього подивилися - зніяковіло, але і з викликом, з якимось прихованим торжеством.

Не в силах стримуватися, Бонасера ​​подався вперед до проходу і хрипко прокричав:

- Ви у мене ще поплачете, не мені одному лити сльози - ще наплачеться від мене, як я наплакався від ваших діток!

Адвокати, які йшли слідом за своїми клієнтами, підштовхнули їх вперед, молодики, в прагненні заступити батьків, відступили назад; в проході утворилася пробка. Величезний судовий пристав швидко рушив загородити собою вихід з того ряду, де стояв Бонасера. Але це виявилося зайвим.

Всі ці роки, прожиті в Америці, Бонасера ​​вірив в закон і порядок. Того тримався, тим і досяг успіху. І зараз, хоча у нього каламутилося свідомість від дикої ненависті, ломило в потилиці від бажання кинутися, купити зброю, застрелити цих двох мерзотників, Бонасера ​​повернувся до своєї нічого не розуміє дружині і пояснив:

- Над нами тут насміялися.

Він помовчав і, зважившись остаточно, вже не думаючи, у що йому це обійдеться, додав:

- За правосуддям треба йти на уклін до дону Корлеоне.

У Лос-Анджелесі, серед кричущої розкоші готельного люкса, Джонні Фонтейн глушив віскі, як самий пересічний обдурений чоловік. Розвалившись на червоному дивані, він пив прямо з горла і, щоб відбити смак, смоктав талу воду, вмочуючи особа в кришталеве відерце з кубиками льоду. Було четвертій годині ранку, і його п'яному уяві ввижалося, як він буде розправлятися зі своєю блудної дружиною, коли вона повернеться. Якщо вона взагалі повернеться. Занадто пізно, а то непогано б дзвякнути першій дружині, дізнатися, як поживають його дочки, - телефонувати друзям його щось не тягнуло з тих пір, як справи пішли кепсько. Був час, коли їм лише лестило б, думай він зателефонувати о четвертій ранку, в захват прийшли б; тепер ніс вернуть. Але ж подумати тільки, до чого близько до серця брали негаразди Джонні Фонтейн самі блискучі кінозірки Америки, коли він йшов в гору. Навіть забавно.

Знову припавши до пляшки, він почув нарешті, як дружина повертає ключ у двері, але не відривався від горлечка, поки вона не увійшла в кімнату і не стала перед ним. Така красива, з ангельським личком, важкими фіалковими очима, тендітна, тоненька, з витонченою фігуркою. Мільйони чоловіків у всьому світі закохувалися в обличчя Марго Ештон. І платили за те, щоб побачити його на екрані.

- Де хиталася? - запитав Джонні Фонтейн.

- Так, трахалась на стороні, - сказала вона.

Вона невірно розрахувала, він був не настільки п'яний. Перемахнувши через журнальний столик, він згріб її за комір сукні. Але коли до нього наблизився впритул це чарівне обличчя, неповторні очі, вся його злість вичерпалася, він розм'як. Вона глузливо скривила губи - і знову прорахувалася: Джонні заніс кулак.

- Тільки не по обличчю, Джонні, - зойкнула вона, - я ж знімаюся!

І все це крізь сміх.

Удар припав їй в сонячне сплетіння; вона впала. Він навалився зверху, і вона задихнулася, обдаючи йому обличчя своїм солодким диханням. Він обсипав стусанами її плечі, боки, засмаглі шовковисте стегна. Тузіл її, як колись давно, вуличним зірвиголовою, гамселив нахабних шмаркачів в «пекельній кухні» нетрів Нью-Йорка. Боляче, зате без серйозних каліцтв на зразок вибитих зубів або зламаною перенісся.

І все ж він бив її упівсили. Не міг інакше. І вона відкрито кураж над ним. Розпластана на підлозі, так що парчеве плаття задралося вище пояса, вона хихотіла, піддражнюючи його:

- Ну, давай, Джонні, йди до мене. Вставляй ключ в свердловину, тобі ж тільки того і треба.

Джонні Фонтейн встав. Вбити її мало, цю тварюку, невразливу за бронею своєї краси. Марго перекотилася на живіт, пружним стрибком скочила на ноги і, пританцьовуючи, кривляючись як дівчисько, проспівала:

- А от і не боляче, ось і не боляче.

Потім серйозно, з сумом в звабливих очах, додала:

- Балда нещасна, весь живіт віддавив, прямо як маленький. Ех, Джонні, вік тобі залишатися слинявим телям, ти і в любові-то розумієш не більш малолітка. До сих пір уявляєш, ніби жінки з чоловіками і справді займаються тим, про що ти муркотів в своїх пісеньках. - Вона похитала головою. - Бідолашний. Ну, будь здоров, Джонні.

Вона вийшла в спальню, і він почув, як клацнув замок.

Джонні сів на підлогу і закрив обличчя руками. Від образи, від приниження його охопив відчай. Але недарма він був годованець нью-йоркських нетрів, стара закваска, яка допомогла йому колись вижити в дрімучих джунглях Голлівуду, змусила його тепер зняти трубку і викликати таксі, щоб їхати в аеропорт. Одна людина ще міг його врятувати. Потрібно було летіти в Нью-Йорк. До цієї людини - єдиному, у кого він знайде силу і мудрість, яких йому зараз так бракує, і любов, якої ще можна довіритися. До його хрещеному батьку, дону Корлеоне.

Пекар Назорін, кругленький і рум'яний, як його пишні італійські хліби, все ще припудрений борошном, обвів грізним поглядом свою дружину, дочку Катарину, які засиділися в наречених, і Енцо, працівника своєї пекарні. Енцо встиг переодягтися в форму військовополоненого, не забувши нарукавної пов'язки з зеленими буквами ВП, і стояв тепер, томився, боячись спізнитися до вечірній перевірці на Губернаторів острів. Подібно тисячам полонених італійців, яких щодня відпускали під чесне слово на роботу до господарів-американцям, він жив в постійному страху, як би не позбутися цієї поблажки. І тому нехитрий фарс, який розігрувався зараз, був для нього справою серйозною.

- Сім'ю мою надумав зганьбити? - прогарчав Назорін. - Подаруночок підкинути на пам'ять моїй доньці? Оскільки війні кінець і Америка, неважко збагнути, дасть тобі під зад коліном, щоб мотав геть на Сицилію бліх вважати в селі, - так, чи що?

Енцо, коротконогий здоровань, притиснув руку до серця, мало не плачучи, але все ж не втрачаючи голови:

- Padrone, клянусь Святий Дівою, не відповідав я злом на вашу доброту. Я люблю вашу дочку, але з усім моїм повагою. І з усією повагою вас прошу, віддайте її за мене. Я не маю права просити, це вірно, але, якщо мене відішлють до Італії, мені вже в Америці не бувати. І я ніколи не зможу одружитися на Катаріні.

Дружина Назоріна, Филомена, не стала витрачати слів даремно.

- Кинь дурити, - звернулася вона до товстуна чоловікові. - Тобі відомо, що треба робити. Не відпускай Енцо нікуди, відправ на Лонг-Айленд до нашої рідні, хай вкриють його поки.

Катаріна плакала. Уже дебела, з пробиваються вусиками, вона не могла похвалитися красою. Де ще вона здобуде собі за чоловіка такого видного хлопця, як Енцо? Хто інший чіпатиме її за потаємні місця так дбайливо і любовно?

- Ось поїду жити в Італію, будете знати! - крикнула вона батькові. - Чи не залишите Енцо - сама з ним втечу!

Назорін скосив на неї хитрощі очі. Лиха штучка ця його донечка. Бачив він, як вона намагається притиснутися до Енцо здобним крупом, коли працівникові потрібно протиснутися за її спиною до прилавка і викласти в кошики гарячі, прямо з печі, батони. Пора вживати заходів, не те - Назорін дозволив собі відпустити подумки непристойність, - не те цей шахрай протиснеться до неї в піч зі своїм гарячим батоном. Треба залишити Енцо в Америці, добути йому американське громадянство. І є лише одна людина, яка може обстряпать таке діло. Хрещений батько. Дон Корлеоне.

Кожен з цих трьох людей і ще багато інших отримали тиснене золотом запрошення завітати в останню суботу серпня 1945 року на весілля міс Констанції Корлеоне. Батько нареченої, дон Віто Корлеоне, ніколи не забував своїх старих друзів і сусідів, хоча сам жив тепер у величезному особняку на Лонг-Айленді. Туди і зберуться гості, і, вже звичайно, веселощі затягнеться на цілий день. Ото буде потім що згадати! Війна з Японією як раз закінчилася, і гложущую страх за синів, які пішли на фронт, уже не затьмарить людям це свято. А весілля - найкращий привід дати волю своїй радості.

І ось, коли настав цей суботній ранок, з міста Нью-Йорка потоком ринули друзі дона Корлеоне, щоб ушанувати своєю присутністю його сімейне торжество. Кожен віз з собою весільний подарунок: щільний конверт, туго набитий банкнотами; чеків не було. Візитна картка, вкладена в конверт, засвідчувала особу дарувальника і міру його поваги до дону Корлеоне. Поваги, воістину заслуженого.

Дон Віто Корлеоне був людиною, до якого звертався за допомогою всякий, і нікому не траплялося йти від нього ні з чим. Він не давав порожніх обіцянок, не вдавався до жалюгідним відмовок, що в світі-де є сили, могутніші, ніж він, - що у нього зв'язані руки. При цьому зовсім не обов'язково, щоб він значився у вас в друзях, неважливо навіть, якщо вам нема чим було віддячити йому за допомогу. Одне лише було потрібно. Щоб ви, ви самі оголосили себе його другом. І тоді, як би не був сир і убогий прохач, дон Корлеоне ставився до його негараздам ​​як до своїх власних. І вже не було таких перепон, щоб завадили йому поправити біду. А що за це? Дружба, почесне звання «дон» і зрідка - родинно-тепле звернення «Хрещений батько». Ну, ще хіба що якийсь скромне підношення: бутель домашнього вина, кошик здобних, наперчений коржів taralles, спечених спеціально до його різдвяного столу, - єдино в знак поваги, жодним чином не у вигляді матеріальної компенсації. Зрозуміло, як того вимагала проста ввічливість, не обходилося без запевнень, що ви - його боржник і він має право в будь-який час розраховувати на відповідну посильну послугу.

Зараз, в цей знаменний день - день весілля його дочки, - дон Віто Корлеоне стояв в дверях свого приморського особняка на Лонг-Айленді, зустрічаючи гостей; всяк з них був добре йому знайомий, всякий користувався його довірою. Не один був зобов'язаний дону своїм життєвим благополуччям і на цьому домашньому святі без сорому називав його «Хрещений батько». Тут все були свої, навіть ті, хто обслуговував торжество. За стійкою бару зайняв місце старий товариш, чий весільний дар становило не тільки все, що подавалося з спиртного, але також і власні професійні послуги. Роль офіціантів виконували друзі хазяйських синів. Частування, розставлене по столах в саду, готували дружина дона Корлеоне і її приятельки, невестіни подружки розвісили по величезному парку яскраві гірлянди прикрас.

Хто б не був гість, багач або бідняк, сильний світу цього або скромнейший з скромних, дон Корлеоне кожного брав з широким привітністю, нікого не залишивши без уваги. Такою була його відмітна властивість. І гості так дружно вигукували, що смокінг йому до лиця, так ахали на всі лади, що недосвідченому спостерігачеві не дивно було б прийняти самого дона Корлеоне за щасливого нареченого.

Поруч з ним стояли в дверях двоє з трьох його синів. На старшого, на ім'я Сантіно, якого всі, крім рідного батька, називали Санні, «синку», статечні італійці поглядали косо, молодь - із захопленням. Для італоамеріканца в першому коліні він був високий на зріст - добрих шість футів - і здавався ще вище через пишної копиці кучерявого волосся. Особа його нагадувало грубу маску Купідона: риси правильні, але губи, вигнуті, точно цибулю, - хижо чуттєві, крутий підборіддя з ямкою дивним чином викликав смутно непристойні асоціації. Могутній, налитої бичачої силою, він був - загальновідомий факт - настільки щедро обдарований природою в частині чоловічих достоїнств, що багатостраждальна дружина його боялася шлюбного ложа, як безбожник в стародавні часи боявся диби. Коли він, як про те шепотілися люди, заходив, бувало, в молоді роки в нехороші закладу, то навіть самі пропалені і відчайдушні з putain, побачивши з мимовільним здриганням його велетенський орган, вимагали собі подвійної оплати.

Тепер, на весільному бенкеті, не одна заміжня італієчка, крутобедрая, отакецький, мірила Санні Корлеоне впевненим, оцінюючим поглядом. Але сьогодні молоденькі гості марно витрачали час. Сьогодні у Санні Корлеоне, незважаючи на присутність дружини і трьох малих діточок, були інші види - види на Люсі Манчіні, кращу подругу нареченої. Про що подруга нареченої, що сидить за столом в саду в вечірньому рожевій сукні і з діадемою з живих квітів в лосністих чорному волоссі, прекрасно знала. Весь цей тиждень, поки йшли приготування до весілля, вона кокетувала з Санні відчайдушно, а нині вранці біля вівтаря міцно потиснула йому руку. Незаміжня дівчина більшого не могла собі дозволити.

Що їй було за справу, якщо він ніколи не зрівняється в велич зі своїм батьком, не досягне того ж. Зате Санні Корлеоне сильний і хоробрий. Зате він щедрий і душа його, за загальним визнанням, не поступається розмірами причинного частини його тіла. Правда, на відміну від свого врівноваженого батька він запальний і нестриманий і тому здатний на необачні судження. І хоч надає велику допомогу батькові в його справах, багато хто сумнівається, щоб дон Корлеоне зробив його своїм наступником.

Середній син, Фредеріко - в побуті Фред або Фредо, - був чадом, про яке всякий італієць може тільки молити святих. Шанобливий, відданий, в усьому слухняний волі батька, він в свої тридцять років все ще жив одним будинком з батьками. Кремезний і щільний, він був негарний, хоча і зберігав сімейні риси подібності з Купідоном: той же шолом кучерявого волосся над круглим обличчям, той же крутий вигин чуттєвого рота. З тою різницею, що у Фредо йому швидше підходило слово «кам'яний». Цей похмурий мовчун був справжньою опорою батька, ні словом йому не перечив, ніколи не докучав скандальними пригодами з жінками. Однак при всіх своїх перевагах він був позбавлений тієї притягальної тваринної сили, тієї гіпнотичної здатності підпорядковувати, яка настільки необхідна ватажкові, - ось чому і Фредо теж не готували в наступники дона Корлеоне.