Опис кульки в повісті собаче серце. «Собаче серце» характеристика героїв

Зі звичайної пса-дворняги формується неосвічений і небезпечний хам Шариков, що успадковує від Клима Чугункина (донора) не тільки гіпофіз, але і несимпатичну зовнішність, погані звички і схильність до алкоголізму. Автор показує, як поступово, «оброблений» головою будинкового комітету Швондер, Поліграф Полиграфович (таке ім'я він вибрав собі) все більше вимог пред'являє до професора Преображевскому, стає загрозою для всього будинку.

Перші слова, які вимовляє людино-пес - це вульгарна лайка і лексикон шинку. Ставши людиною, він слід звичок та уподобань тричі судимого завсідника пивних Клима Чугункина грає на балалайці, одягається з кричущою несмаком ( «отруйно-небесного кольору» краватку, лакові штиблети з білими гетрами). Можливо, Шариков так і залишився б в рамках поганих звичок, не уявляючи особливої \u200b\u200bнебезпеки, якби не Швондер. Підтримуваний головою будинкового комітету, Поліграф Поліграфевіч починає пред'являти непомірні вимоги. На справедливі зауваження він огризається: «Щось ви мене, папаша, боляче гнобили». Шариков зараховує себе до трудового елементу. Театр для нього - це «контрреволюція одна». Ескалація неподобств, вчиняти Кульковим, зростає. Він уже вимагає, щоб його називали по імені та по батькові, приносить з жилтоварищества паперу на житлоплощу в шістнадцять аршин, на цю житлоплощу Приводить підозрілих осіб, які опинилися вершками, а потім і наречену. Терпіння Преображенського і Борменталя вичерпується, але як тільки Шариков відчув загрозу, він стає небезпечним. Пропав на кілька днів, він з'являється в новому вигляді. «На ньому була шкіряна куртка з чужого плеча», В папері; яку Шариков пред'явив професору, значилося, що він «складається завідувачем підвідділом очищення міста Москви від бродячих тварин (котів та інше) у відділі МКХ». Одягнувши шкіряну куртку, Шариков знаходить себе «за фахом», він відчув владу і грубо нею користується. Натхненний Швондером, він складає донос на професора і його асистента, обзаводиться револьвером і направляє його в кінцевому підсумку на Борменталя, підписавши собі смертний вирок. Перенісши зворотну операцію, пес, звичайно ж, нічого не пам'ятає і цілком задоволений своєю долею.

Експеримент не вдався, сам професор розуміє, що в своїх наукових пошуках зайшов занадто далеко. Науковий інтерес не виправдовує жахливих результатів, отриманих в змаганні з Творцем. Звертає на себе увагу сцена самої операції: Булгаков підсилює натуралізм і физиологичность опису, викликаючи почуття відрази до того, що відбувається. В азарті і хвилюванні «творці» нової людської одиниці самі втрачають людські якості.

Зрозуміло, чому Булгакова хвилювала тоді проблема подібних наукових творінь: на його очах відбувався більш жахливий за своїми масштабами і наслідками соціальний експеримент, задуманий і здійснений політичними авантюристами - революція і її наслідки. Створювався новий тип людини - гомо совєтікус, в якому письменник-сатирик побачив перш за все Шарикова.

Поліграф Поліграфович Шаріков - однозначно негативний персонаж повісті Михайла Булгакова «Собаче серце», що об'єднує разом відразу три жанру: фантастика, сатира і антиутопія.

Раніше він був звичайною бездомною собакою Шариком, але після сміливого експерименту, проведеного талановитим хірургом професором Преображенським і його помічником доктором Борменталем, він стає людиною. Придумавши собі нове ім'я і навіть обзавівшись паспортом, Шариков починає нове життя і роздмухує пожежу класової боротьби зі своїм творцем, претендуючи на його житлоплощу і всіляко «хитаючи» свої права.

Характеристика головного героя

Поліграф Полиграфович - незвичайне і унікальне істота, що з'явилося в результаті пересадки гіпофіза і сім'яних залоз від людського донора до собаки. Випадковим донором став балалаєчник, злодій-рецидивіст і дармоїд Клим Чугункин. Напередодні операції його вбивають ножем в серце в п'яній бійці і професор, який проводить дослідження в сфері омолодження людського організму, користується його органами в наукових цілях. Однак пересадка гіпофіза не дає ефекту омолодження, а призводить до олюднення колишньої собаки і її перетворенню в Шарикова всього за кілька тижнів.

(Володимир Толоконников в ролі Поліграфа Поліграфовича Шарікова, х / ф "Собаче серце", СРСР 1988)

Зовнішність нового «людини» вийшла досить неприємна і можна сказати відразлива: невисокий зріст, жорсткі і зростаючі як кущі на викорчувати поле волосся, обличчя майже повністю вкрите пухом, низький лоб, густі брови. Від колишнього Шарика, який був самим звичайним дворовим псом, пошарпаним життям і людьми, готовим на все заради смачно пахне шматочка ковбаси, але з вірним і добрим собачим серцем, у нового Шарикова залишається тільки вроджена ненависть до кішок, що і вплинуло на його вибір майбутньої професії - завідувач відділом очищення міста Москви від бродячих тварин (від котів в тому числі). Зате спадковість Клима Чугункина проявилася в повній мірі: тут тобі і нестримне пияцтво, і нахабство, і хамство, кричуща дикість і аморальність, і нарешті точний і вірний «нюх» на класового ворога, яким виявився його творець професор Преображенський.

Шариков всім нахабно заявляє що він простий трудівник і пролетаріат, бореться за свої права і вимагає до себе поважного ставлення. Він придумує собі ім'я, вирішує отримати паспорт, щоб остаточно узаконити в суспільстві свою особистість, влаштовується на роботу ловцем бродячих кішок і навіть вирішує одружитися. Ставши як він думає повноцінним членом суспільства, він вважає себе вправі тиранити своїх класових ворогів Борменталя і Преображенського, нахабно претендує на частину житлоплощі, щоб влаштувати своє особисте життя, за допомогою Швондера куховарить на професора брехливий донос і загрожує йому револьвером. Видатний хірург і світило з світовим ім'ям, зазнавши повного фіаско в своєму експерименті і невдачі у вихованні отриманого людиноподібного монстра Шарикова, йде на усвідомлене злочин - присипляє його і за допомогою чергової операції перетворює назад в собаку.

Образ героя в творі

Образ Шарикова був створений Булгаковим як реакція на що відбуваються в той час (20-30-і роки XX століття) події, прихід до влади більшовиків і його ставлення до пролетаріату як до будівельників нового життя. Вражаючий образ Шарикова дає читачам зрозумілий опис дуже небезпечного соціального явища, яке зародилося в післяреволюційної Росії. Дуже часто такі страшні люди як Шариков отримували владу в свої руки, що призводило до жахливих наслідків, розрусі і знищення всього самого кращого, що створювалося століттями.

Те що нормальні інтелігентні люди (такі, як Борменталь і Преображенський) вважали дикістю і аморальністю, в суспільстві того часу вважалася нормою: жити за чужий рахунок, доносити на всіх і вся, ставитися з презирством до розумних і інтелігентних людей і т.д. Не дарма ж «рідкісну мразь» Шарикова професор все ж намагається переробити і виховати, тоді ж як нова влада приймає його таким який він є, всіляко підтримує і вважає повноцінним членом суспільства. Тобто для них він цілком нормальна людина, зовсім невипадні за рамки звичайної поведінки.

У повісті Преображенський, зрозумівши свою помилку втручання в справи природи, встигає все виправити і знищити своє страшне творіння. Однак в житті все набагато складніше і заплутаніше, неможливо зробити суспільство кращим і чистішим за допомогою революційних насильницьких методів, така спроба заздалегідь приречена на провал, і це доводить сама історія.

«Собаче серце» було написано слідом за «Фатальна яйцями» в січні - березні 1925 року. Повість не змогла пройти цензуру. Що ж в ній так налякало більшовицьку владу?

Редактор «Надр» Микола Семенович Ангарський (Клєстов) квапив Булгакова зі створенням «Собачого серця», розраховуючи, що воно буде мати не менший успіх серед читацької публіки, ніж «Фатальні яйця». 7 березня 1925 року Михайла Опанасович читав першу частину повісті на літературному зборах «Никитинский суботників», а 21 березня там же - другу частину. Один із слухачів, М.Л.Шнейдер, таким чином передав перед присутніми своє враження від «Собачого серця»: «Це перший літературний твір, яке насмілюється бути самим собою. Прийшов час реалізації відношення до того, що сталося »(т. Е. До Жовтневої революції 1917 року і подальшого перебування при владі більшовиків).

На цих же читаннях присутній уважний агент ОГПУ, який в донесеннях від 9 і 24 березня оцінив повість зовсім інакше:

«Був на черговому літературному" суботнику "у Е.Ф.Нікітіной (Газетний, 3, кв. 7, т. 2-14-16). Читав Булгаков свою нову повість. Сюжет: професор виймає мізки і насінні залози у щойно померлої і вкладає їх в собаку, в результаті чого виходить "олюднення" останньої. При цьому вся річ написана у ворожих, дихаючих нескінченним презирством до Совстрою тонах:

1) У професора 7 кімнат. Він живе в робочому будинку. Приходить до нього депутація від робочих з проханням віддати їм 2 кімнати, т. К. Будинок переповнений, а у нього одного 7 кімнат. Він відповідає вимогою дати йому ще й 8-ю. Потім підходить до телефону і по № 107 заявляє якомусь дуже впливовому совработніку "Віталію Власьевіч" (в збереженому тексті першої редакції повісті цей персонаж названий Віталієм Олександровичем; в наступних редакціях він перетворився в Петра Олександровича; ймовірно, інформатор на слух неправильно записав батькові. - Б.С.), що операції він йому робити не буде, "припиняє практику взагалі і їде назавжди в Батум", т. к. до нього прийшли озброєні револьверами робочі (а цього насправді немає) і змушують його спати на кухні , а операції робити в туалеті. Віталій Власьевіч заспокоює його, обіцяючи дати "міцну" папірець, після чого його ніхто чіпати не буде.

Професор торжествує. Робоча делегація залишається з носом. "Купіть тоді, товариш, - каже працівниця, - літературу на користь бідних нашої фракції". - "Чи не куплю", - відповідає професор.

"Чому? Адже недорого. Тільки 50 к. У вас, може бути, грошей немає? "

"Ні, гроші є, а просто не хочу".

"Так, значить, ви не любите пролетаріат?"

"Так, - зізнається професор, - я не люблю пролетаріат".

Все це слухається під супровід зловтішного сміху Микитинської аудиторії. Хтось не витримує і зі злістю вигукує: "Утопія".

2) "Розруха, - бурчить за пляшкою Сен-Жульєна той же професор. - Що це таке? Стара, ледве бреде з костуром? Нічого подібного. Ніякої розрухи немає, не було, не буде і не буває. Розруха - це самі люди.

Я жив в цьому будинку на Пречистенці з 1902 по 1917 рік п'ятнадцять років. На моїй сходах 12 квартир. Пацієнтів у мене буває самі знаєте скільки. І ось внизу на парадній стояла вішалка для пальто, калош і т. Д. Так що ж ви думаєте? За ці 15 років не пропало ні разу ні одного пальто, жодної ганчірки. Так було до 24 лютого (дня початку Лютневої революції. - Б.С.), а 24-го вкрали все: все шуби, моїх 3 пальто, все тростини, та ще й у швейцара самовар свиснули. Ось що. А ви говорите розруха ". Оглушливий регіт всієї аудиторії.

3) Собака, яку він дав притулок, розірвала йому опудало сови. Професор розлютився. Прислуга радить йому гарненько відлупцювати пса. Лють професори не вгамовується, але він гримить: "Не можна. Не можна нікого бити. Це - терор, а ось чого досягли вони своїм терором. Потрібно тільки вчити ". І він люто, але не боляче, тицяє собаку мордою в розірвану сову.

4) "Кращий засіб для здоров'я і нервів - не читати газети, особливо ж" Правду ". Я спостерігав у себе в клініці 30 пацієнтів. Так що ж ви думаєте, що не читали "Правди" одужують швидше читали ", і т. Д., І т. Д. Прикладів можна було б навести ще безліч, прикладів того, що Булгаков безумовно ненавидить і зневажає весь Совстрой, заперечує всі його досягнення.

Крім того, книга рясніє порнографією, одягнений в діловий, нібито науковий вигляд. Таким чином, ця книжка потрапить і зловтішно обивателю, і легковажною дамочки, і солодко полоскоче нерви просто розпусному дідка. Всюди, строгий і пильне страж у Радвладі, це - Головліт, і якщо моя думка не розходиться з його, то ця книга світла не побачить. Але дозвольте зазначити ту обставину, що ця книга (1-я її частина) вже прочитана аудиторії в 48 чоловік, з яких 90 відсотків - письменники самі. Тому її роль, її головна справа вже зроблено, навіть в тому випадку, якщо вона і не буде пропущена Головліту: вона вже заразила письменницькі уми слухачів і загострить їх пір'я. А то, що вона не буде надрукована (якщо "не буде"), це-то і буде розкішним їм, цим письменникам, уроком на майбутнє час, уроком, як не потрібно писати для того, щоб пропустила цензура, т. Е. Як опублікувати свої переконання і пропаганду, але так, щоб це побачило світ. (25 / III 25 р Булгаков читатиме 2-ю часть своїй повісті.)

Моя особиста думка: такі речі, прочитані в самому блискучому московському літературному гуртку, набагато небезпечніше марно-нешкідливих виступів літераторів 101-го сорту на засіданнях "Всеросійського Союзу Поетів" ».

Про читання Булгаковим другій частині повісті невідомий інформатор повідомив набагато лаконічніше. Чи то вона справила на нього менше враження, то чи порахував, що головне вже сказано в першому доносі:

«Друга, і остання, частина повісті Булгакова" Собаче серце "(про першу частину я повідомив Вам двома тижнями раніше), дочитавши їм на" Никитинском суботнику ", викликала сильне обурення двох колишніх там письменників-комуністів і загальне захоплення всіх інших. Зміст цієї фінальної частини зводиться приблизно до наступного: очеловеченная собака стала нахабніти з кожним днем, все більше і більше. Стала розпусну: робила мерзенні пропозиції покоївки професора. Але центр авторського знущання і звинувачення грунтується на іншому: на носінні собакою шкіряної куртки, на вимогу житлової площі, на прояві комуністичного способу мислення. Все це вивело професора з себе, і він разом покінчив зі створеним ним самим нещастям, а саме: перетворив олюднену собаку в колишнього, звичайного пса.

Якщо і подібно грубо замасковані (бо все це "олюднення" - тільки підкреслено-помітний, недбалий грим) випади з'являються на книжковому ринку СРСР, то білогвардійської закордону, яка знемагає не менше за нас від книжкового голоду, а ще більше від безплідних пошуків оригінального, хльосткого сюжету , залишається тільки заздрити виняткові умови для контрреволюційних авторів у нас ».

Такого роду повідомлення напевно насторожили інстанції, які контролювали літературний процес, і зробили неминучим заборона «Собачого серця». Люди, досвідчені в літературі, повість хвалили. Наприклад, 8 квітня 1925 року Вересаєв писав Волошину: «Дуже мені приємно було прочитати Ваш відгук про М.Булгакова ... гумористичні його речі - перли, що обіцяють з нього художника першого рангу. Але цензура ріже його нещадно. Нещодавно зарізала чудову річ "Собаче серце", і він зовсім падає духом ».

20 квітня 1925 року Ангарський в листі Вересаеву нарікав, що сатиричні твори Булгакова проводити «крізь цензуру дуже важко. Я не впевнений, що його нове оповідання "Собаче серце" пройде. Взагалі з літературою погано. Цензура не засвоює лінію партії ». Старий більшовик Ангарський тут прикидається наївним.

Насправді в країні починалося поступове посилення цензури в міру зміцнення влади Сталіна.

Зіграла роль і реакція критики на попередню булгаківську повість «Фатальні яйця», розглянуту як антирадянський памфлет. 21 травня 1925 року співробітник «Надр» Б.Леонтьев послав Булгакову дуже песимістичне лист: «Дорогий Михайло Опанасович, надсилаю Вам" Записки на манжетах "і" Собаче серце ". Робіть з ними що хочете. Саричев в Головліт заявив, що "Собаче серце" чистити вже не варто. "Річ у цілому є неприпустимою" або щось в цьому роді ». Однак Н.С.Ангарскій, якому повість дуже подобалася, вирішив звернутися на самий верх - до члена Політбюро Л.Б.Каменеву. Через Леонтьєва він просив Булгакова направити рукопис «Собачого серця» з цензурними виправленнями Каменеву, відпочиваючому в Боржомі, з супровідним листом, яке повинно бути «авторське, слізне, з поясненням всіх поневірянь ...»

11 вересня 1925 року Леонтьєв написав Булгакову про невтішний результат: «Повість Ваша" Собаче серце "повернута нам Л.Б.Каменевим. На прохання Миколи Семеновича він її прочитав і висловив свою думку: "Це гострий памфлет на сучасність, друкувати ні в якому разі не можна" ». Леонтьєв і Ангарський дорікали Булгакова за те, що він послав Каменеву неправленая екземпляр: «Звичайно, не можна надавати великого значення двом-трьом найбільш гострим сторінок; вони навряд чи могли що-небудь змінити в думці такого людини, як Каменєв. І все ж, нам здається, Ваше небажання дати раніше виправлений текст зіграло тут сумну роль ». Наступні події показали безпідставність подібних побоювань: причини заборони повісті були куди фундаментальні, ніж кілька невиправленних або виправлених відповідно до цензурними вимогами сторінок. 7 травня 1926 року в рамках санкціонованої ЦК кампанії по боротьбі зі «Перекинчицтво» в квартирі Булгакова був проведений обшук і конфісковано рукопис щоденника письменника і два примірника машинопису «Собачого серця». Лише три з гаком роки конфісковане за сприяння Горького було повернуто авторові.

Фабульно «Собаче серце», як і «Фатальні яйця», сходить до твору Уеллса, на цей раз до роману «Острів доктора Моро», де професор-маніяк у своїй лабораторії на безлюдному острові займається створенням хірургічним шляхом незвичайних «гібридів» людей і тварин . Роман Уеллса був написаний в зв'язку з ростом руху противників вівісекції - операцій над тваринами і їх вбивством в наукових цілях. Присутній в повісті і ідея омолодження, що стала популярною в 20-і роки в СРСР і ряді європейських країн.

У Булгакова найдобріший професор Пилип Пилипович Преображенський проводить експеримент по олюднення милого пса Шарика і дуже мало нагадує героя Уеллса. Але експеримент закінчується провалом. Шарик сприймає тільки гірші риси свого донора, п'яниці і хулігана пролетаря Клима Чугункина. Замість доброго пса виникає зловісний, тупий і агресивний Поліграф Поліграфович Шаріков, який, тим не менш, чудово вписується в соціалістичну дійсність і навіть робить завидну кар'єру: від істоти невизначеного соціального статусу до начальника підвідділу очищення Москви від бродячих тварин. Ймовірно, перетворивши свого героя в начальника підвідділу московського комунального господарства, Булгаков недобрим словом згадував свою вимушену службу у владикавказької підвідділі мистецтв і московському Лито (літературному відділі Главполитпросвета). Шариков стає суспільно небезпечний, нацьковують головою будинкового комітету Швондер проти свого творця - професора Преображенського, пише доноси на нього, а в кінці навіть загрожує, револьвером. Професору не залишається нічого іншого, як повернути новоявленого монстра в первісне собаче стан.

Якщо в «Фатальних яйцях» був зроблений невтішний висновок щодо можливості реалізації в Росії соціалістичної ідеї при існуючому рівні культури і освіти, то в «Собачому серці» пародіюються спроби більшовиків створити нову людину, покликаного стати будівельником комуністичного суспільства. У роботі «На бенкеті богів», вперше вийшла в Києві в 1918 році, філософ, богослов і публіцист С.Н.Булгаков зауважив: «Зізнаюся вам, що товариші здаються мені іноді істотами, зовсім позбавленими духу і володіють тільки нижчими душевними здібностями, особливої різновидом дарвінівських мавп - Homo socialisticus ». Михайло Опанасович в образі Шарикова цю ідею матеріалізував, врахувавши, ймовірно, і повідомлення В.Б.Шкловского, прототипу Шполянського в «Білій гвардії», наведене в мемуарній «Сентиментальній подорожі» про мавп, які нібито борються з червоноармійцями.

Homo socialisticus виявився на диво життєздатним і прекрасно вписався в нову дійсність. Булгаков передбачав, що Шарикова легко можуть зжити зі світу не тільки Преображенських, але і швондеров. Сила Поліграфа Поліграфовича - в його невинності щодо совісті та культури. Професор Преображенський сумно пророкує, що в майбутньому знайдеться хтось, хто нацькує Шарикова на Швондера, як сьогодні голова будинкового комітету нацьковує його на Пилипа Пилиповича. Письменник як би передбачив криваві чистки 30-х років уже серед самих комуністів, коли одні швондери карали інших, менш щасливих. Швондер - це похмуре, хоча і не позбавлене комізму уособлення нижчого рівня тоталітарної влади - кербуда, відкриває велику галерею подібних героїв в булгаківському творчості, таких як Алілуя (Портупея) в «Зойкіной квартирі», Бунша в «Блаженстві» і «Івана Васильовича», Никанор Іванович Босий в «Майстрі і Маргариті».

Є в «Собачому серці» і прихований антисемітський підтекст. У книзі М.К.Дітеріхса «Вбивство царської сім'ї» є така характеристика голови Уральського Ради Олександра Григоровича Бєлобородова (в 1938 році його благополучно розстріляли як видного троцькіста): «Робив він враження людини неосвіченого, навіть малограмотного, але був самолюбний і дуже великого про собі думки. Жорстокий, крикливий, він висунувся в певному середовищі робочих ще при керенщини, в період горезвісної роботи політичних партій по "поглибленню революції". Серед сліпий маси робітників він користувався великою популярністю, і спритні, хитрі й розумні Голощекин, Сафаров і Войков (всіх трьох Дітеріхс вважав євреями, хоча суперечки про етнічне походження Сафарова і Войкова тривають донині. - Б.С.) вміло користувалися цією його популярністю, тішачи його грубому самолюбству і висуваючи його постійно і всюди вперед. Він був типовий більшовик з середовища російського пролетаріату, не стільки за ідеї, скільки за формою прояву більшовизму в грубих, звірячих насильства, яка не розуміла межі натури, некультурного і недуховного істоти ».

Точно таким же істотою є Шариков, а направляє його голова будинкового комітету - єврей Швондер. До речі, його прізвище, можливо, сконструйована за аналогією з прізвищем Шиндер. Її носив згадуваний Дітеріхс командир особливого загону, який супроводжував Романових з Тобольська в Єкатеринбург.

Операцію над Шариком професор зі священичої прізвищем Преображенський робить у другій половині дня 23 грудня, а олюднення пса завершується в ніч на 7 січня, оскільки остання згадка про його собачому образі в щоденнику спостережень, який веде асистент Борменталь, датоване 6 січня. Таким чином, весь процес перетворення собаки в людину охоплює період з 24 грудня до 6 січня, від католицького до православного святвечора. Відбувається Преображення, тільки не Господнє. Нова людина Шариков з'являється на світ в ніч з 6-го на 7-е січня - в православне Різдво. Але Поліграф Полиграфович - втілення не Христа, а диявола, який взяв собі ім'я на честь вигаданого «святого» в нових радянських «святцях», розпорядчих святкувати День поліграфіста. Шариков - в якійсь мірі жертва поліграфічної продукції - книг з викладом марксистських догм, які дав йому читати Швондер. Звідти «нова людина» виніс лише тезу про примітивну зрівнялівки - «взяти все та й поділити».

При останньої його сварці з Преображенським і Борменталем всіляко підкреслюється зв'язок Шарикова з потойбічними силами:

«Якийсь нечистий дух вселився в Поліграфа Поліграфовича, очевидно, загибель вже чатувала його і рок стояв у нього за плечима. Він сам кинувся в обійми неминучого і гавкнув злобно і уривчасто:

Так що таке справді? Що я, управи, чи що, не знайду на вас? Я на шістнадцяти аршинах тут сиджу і буду сидіти!

Забирайтеся з квартири, - задушевно шепнув Пилип Пилипович.

Шариков сам запросив свою смерть. Він підняв ліву руку і показав Філіпу Пилиповичу обкусаний з нестерпним котячим запахом шиш. А потім правою рукою за адресою небезпечного Борменталя з кишені вийняв револьвер ».

Шиш - це стоять дибки «волосся» на голові у чорта. Такі ж волосся у Шарикова: «жорсткі, як би кущами на викорчувати поле». Озброєний револьвером Поліграф Полиграфович - це своєрідна ілюстрація знаменитого вислову італійського мислителя Нікколо Макіавеллі: «Все збройні пророки перемогли, а беззбройні загинули». Тут Шариков - пародія на В.І.Леніна, Л.Д.Троцкого та інших більшовиків, які військовою силою забезпечили торжество свого вчення в Росії. До речі, три томи посмертної біографії Троцького, написаної його послідовником Ісааком Дойчера, так і називалися: «Озброєний пророк», «роззброєння пророк», «Вигнаний пророк». Булгаковський герой - пророк не Бога, а диявола. Однак тільки у фантастичній дійсності повісті його вдається обеззброїти і шляхом складної хірургічної операції привести в первинний вигляд - доброго і милого пса Шарика, який ненавидить тільки котів і двірників. В реальності більшовиків ніхто роззброїти не зміг.

Реальним прототипом професора Пилипа Пилиповича Преображенського послужив дядько Булгакова Микола Михайлович Покровський, однією зі спеціальностей якого була гінекологія. Його квартира за адресою Пречистенка, 24 (або Чистий провулок, 1) в деталях збігається з описом квартири Преображенського. Цікаво, що в адресі прототипу назви вулиці та провулку пов'язані з християнською традицією, а його прізвище (в честь свята Покрова) відповідає прізвища персонажа, пов'язаної зі святом Преображення Господнього.

19 жовтня 1923 Булгаков описав у щоденнику свій візит до Покровським: «Пізно ввечері зайшов до дядькам (Н.М. і М.М. Покровським. - Б.С.). Вони стали миліше. Дядя Міша читав на днях мій останній розповідь "Псалом" (я йому дав) і розпитував мене сьогодні, що я хотів сказати і т. Д. У них вже більше уваги і розуміння того, що я займаюся літературою ».

Прототип, як і герой, піддався ущільнення, причому, на відміну від професора Преображенського, Н.М.Покровскому уникнути цієї неприємної процедури не вдалося. 25 січня 1922 Булгаков зазначив у щоденнику: «До дядька Колі силою в його відсутність ... всупереч всяким декретів ... вселили парочку».

Збереглося колоритне опис Н.М.Покровского в спогадах першої дружини Булгакова Т.Н.Лаппа: «... Я як почала читати (" Собаче серце ". - Б.С.) - відразу здогадалася, що це він. Такий же сердитий, наспівував завжди щось, ніздрі роздувалися, вуса такі ж пишні були. Взагалі, він симпатичний був. Він тоді на Михайла дуже образився за це. Собака у нього була у свій час, доберман-пінчер ». Тетяна Миколаївна також стверджувала, що «Микола Михайлович довго не одружувався, але дуже любив доглядати за жінками». Можливо, ця обставина спонукала Булгакова змусити холостяка Преображенського займатися операціями по омолодженню спраглих любовних пригод старіючих дам і кавалерів.

Друга дружина Булгакова Любов Євгенівна Білозерська згадувала: «Вчений в повісті" Собаче серце "професор-хірург Пилип Пилипович Преображенський, прообразом якого послужив дядько М.А. - Микола Михайлович Покровський, рідний брат матері письменника, Варвари Михайлівни ... Микола Михайлович Покровський, лікар-гінеколог, в минулому асистент знаменитого професора В.Ф.Снегірева, жив на розі Пречистенка і Обухова провулка, за кілька будинків від нашої голубники. Брат його, лікар-терапевт, наймиліший Михайло Михайлович, холостяк, жив тут же. У цій же квартирі знайшли притулок і дві племінниці ... Він (Н.М.Покровскій. - Б.С.) відрізнявся запальним і непокладістим характером, що дало привід пожартувати однією з племінниць: "На дядю Колю не догодиш, він говорить: не смій народжувати і не смій робити аборт ".

Обидва брата Покровських пользовали всіх своїх численних родичок. На Миколая зимового все збиралися за іменинним столом, де, за висловом М.А., "сидів, як якийсь бог Саваоф", сам іменинник Дружина його, Марія Сіловна, ставила на стіл пироги. В одному з них запікається срібний гривеник Знайшов його вважався особливо щасливим, і за його здоров'я пили. Бог Саваот любив розповідати нехитрий анекдот, спотворивши його до невпізнання, чим викликав сміх молодий веселій компанії ».

При написанні повісті Булгаков консультувався як у нього, так і у свого приятеля ще з київських часів Н.Л.Гладиревского. Л.Е.Белозерская намалювала в мемуарах такий його портрет: «Бував у нас нерідко і київський приятель М.А., один булгаковської сім'ї, хірург Микола Леонідович Гладиревскій. Він працював в клініці професора Мартинова і, повертаючись до себе, по шляху заходив до нас. М.А. завжди із задоволенням розмовляв з ним ... Описуючи в повісті "Собаче серце" операцію, М.А. за деякими хірургічними уточненнями звертався до нього. Він же ... показав Макові професору Олександру Васильовичу Мартинову, а той поклав його до себе в клініку і зробив операцію з приводу апендициту. Все це було вирішено дуже швидко. Мені дозволили пройти до М.А. відразу ж після операції. Він був такий жалюгідний, такий спітніле курча ... Потім я носила йому їжу, але він був весь час роздратований, бо голодний: в сенсі їжі його обмежували ».

У ранніх редакціях повісті серед пацієнтів Преображенського вгадувалися цілком конкретні особи. Так, згадуваний старенькою її шалений коханець Моріц - це хороший знайомий Булгакова Володимир Еміль Моріц, мистецтвознавець, поет і перекладач, який працював у Державній академії художніх наук (ГАХН) і користувався великим успіхом у жінок. Зокрема, перша дружина булгаковського одного Н.Н.Ляміна Олександра Сергіївна Лямина (уроджена Прохорова), дочка відомого фабриканта, пішла від чоловіка до Морицу. У 1930 році Моріц був заарештований за звинуваченням у створенні разом з добре знайомим Булгакову філософом Г.Г.Шпет в ГАХН «міцної цитаделі ідеалізму», засланий в Котлас, а після повернення із заслання благополучно викладав майстерність актора в Театральному училищі ім. М. С. Щепкіна.

Моріц написав книгу дитячих віршів «Клички», перекладав Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Бомарше, Гете. У пізнішій редакції прізвище Моріц замінена на Альфонс. Епізод ж з «відомим громадським діячем», загорівся пристрастю до чотирнадцятирічної дівчинки, в першій редакції був забезпечений такими прозорими подробицями, що по-справжньому налякав Н.С.Ангарского:

Я відомий громадський діяч, професор! Що ж тепер робити?

Господа! - обурено кричав Пилип Пилипович. - Не можна ж так! Потрібно стримувати себе. Скільки їй років?

Чотирнадцять, професор ... Ви розумієте, розголос погубить мене. Днями я повинен отримати відрядження в Лондон.

Та я ж не юрист, голубчику ... Ну, почекайте два роки і одружитеся на ній.

Одружений я, професоре!

Ах, панове, панове! .. »

Ангарський фразу щодо відрядження до Лондона закреслив червоним, а весь епізод зазначив синім олівцем, двічі розписавшись на полях. В результаті в такій редакції «відомий громадський діяч» був замінений на «Я дуже відомий в Москві ...», а відрядження в Лондон перетворилася в просто «закордонне відрядження». Справа в тому, що слова про громадську діячку і Лондоні робили прототип легко впізнаваним. До весни 1925 року через видних діячів Комуністичної партії в британську столицю їздили тільки двоє. Перший - Леонід Борисович Красін, з 1920 року був наркомом зовнішньої торгівлі і одночасно повпредом і торгпредом в Англії, а з 1924 року - повпредом у Франції. Помер же він все-таки в 1926 році в Лондоні, куди був повернутий повпредом в жовтні 1925 року. Другий - Християн Георгійович Раковський, колишній глава Раднаркому України, який змінив Красіна на посаді повпреда в Лондоні на початку 1924 року.

Дія булгаковської повісті відбувається взимку 1924-1925 років, коли повпредом в Англії був Раковський. Але прототипом розбещувача малолітніх послужив все-таки не він, а Красін. У Леоніда Борисовича була дружина, Любов Василівна Миловидова, і троє дітей. Однак в 1920 або 1921 році Красін познайомився в Берліні з актрисою Тамарою Володимирівною Жуковської (Миклашевської), яка була молодша за нього на 23 роки. Сам Леонід Борисович народився в 1870 році, отже, в 1920 році його коханки було 27 років. Але громадськість, безумовно, була шокована великою різницею у віці наркома і актриси. Проте Миклашевская стала цивільною дружиною Красіна. Він дав Міклашевський, яка перейшла на роботу в Наркомат зовнішньої торгівлі, своє прізвище, і вона стала називатися Миклашевская-Красіна. У вересні 1923 вона народила від Красіна дочка Тамару. Ось ці події в 1924 році були, що називається, «на слуху» і відбилися в «Собачому серці», причому Булгаков, щоб загострити ситуацію, зробив коханку «видного громадського діяча» чотирнадцятирічної.

Красін кілька разів фігурував в щоденнику Булгакова. 24 травня 1923 року в зв'язку з гучним ультиматумом Керзона, якому був присвячений фейлетон «Бенефіс лорда Керзона в" Напередодні "», письменник зазначив, що «Керзон і чути не хоче ні про які компроміси і вимагає від Красіна (той після ультиматуму негайно змотався в Лондон на аероплані) точного виконання по ультиматуму ». Тут відразу згадується п'яниця і розпусник Стьопа Лиходеев, теж номенклатурний чин, хоча і нижче Красіна - всього лише «червоний директор». Степан Богданович, на думку фіндиректора Римського, відправився з Москви в Ялту на якомусь надшвидкісний винищувачі (насправді його туди відправив Воланд). А ось повертається Лиходеев в Москву точно на аероплані.

Ще один запис пов'язана з прибуттям Красіна в Париж і датована вночі з 20 на 21 грудня 1924 року: «Приїзд monsieur Красіна ознаменувався дурнуватій в" style russe "історією: божевільна баба, не те журналістка, не те еротоманка, з револьвером приходила до посольства Красіна - стріляти. Поліцейський інспектор її негайно забрав. Ні в кого вона не стріляла, і взагалі це дрібна, сволочной історія. Цю Діксон я мав приємність зустрічати не те в 22-м, не те в 23-му році в милій редакції "Напередодні" в Москві, в Гнездніковском провулку. Товста, абсолютно божевільна баба. Випустив її за кордон pere Луначарський, якому вона остогидла своїми докучаннями ».

Цілком можливо, що Булгаков пов'язував невдалий замах на Красіна божевільною літературної дами Марії Діксон-Евгеньевой, уродженої Горчаковской, з чутками про скандальну зв'язку Красіна з Міклашевський.

У щоденникової записи в ніч на 21 грудня 1924 року в зв'язку з охолодженням англо-радянських відносин після оприлюднення листа Зинов'єва, тодішнього глави Комінтерну, Булгаков згадав і Раковського: «Знаменитий лист Зінов'єва, що містить в собі недвозначні заклики до обурення робітників і військ в Англії, - не тільки міністерством закордонних справ, а й всієї Англією, мабуть, беззастережно визнано справжнім. З Англією покінчено. Тупі і повільні англійці, хоч і з запізненням, але все ж починають міркувати про те, що в Москві, Раковським і кур'єрів, які приїжджають з запечатаними пакетами, таїться якась, досить грізна небезпека розкладання Британії ».

Булгаков прагнув продемонструвати моральний розклад того, хто покликаний був працювати на розкладання «старої доброї Англії» і «прекрасної Франції». Вустами Пилипа Пилиповича автор висловлював здивування неймовірному сластолюбству більшовицьких вождів. Любовні пригоди багатьох з них, зокрема «всесоюзного старости» М. І. Калініна та секретаря ЦВК А.С.Енукідзе, що не були таємницею для московської інтелігенції в 20-і роки.

У ранній редакції повісті більш крамольною читалося і заяву професора Преображенського про те, що калоші з передпокою «зникли в квітні 1917 року», - натяк на повернення в Росію Леніна і його «Квітневі тези» як першопричину всіх бід, що сталися в Росії. У наступних редакціях квітень був замінений з цензурних міркувань на лютий 1917 року і джерелом всіх лих стала Лютнева революція.

Одне з найвідоміших місць в «Собачому серці» - монолог Пилипа Пилиповича про розруху: «Це - міраж, дим, фікція! .. Що таке ця ваша" розруха "? Стара з костуром? Відьма, яка вибила усі шибки, загасила всі лампи? Так її зовсім не існує! Що ви маєте на увазі під цим словом? Це ось що: якщо я, замість того щоб оперувати, щовечора почну у себе в квартирі співати хором, у мене настане розруха. Якщо я, ходячи до вбиральні, почну, вибачте мене на слові, мочитися повз унітаз і те ж саме будуть робити Зіна і Дарина Петрівна, у вбиральні вийде розруха. Отже, розруха сидить не в клозетах, а в головах ». Він має один цілком конкретний джерело На початку 20-х років в московській Майстерні Комуністичної Драматургії була поставлена \u200b\u200bодноактна п'єса Валерія Язвицкий «Хто винен?» ( «Розруха»), де головною дійовою особою була давня скорчені стара в лахмітті на ім'я Розруха, що заважає жити родині пролетаря.

Радянська пропаганда дійсно робила з розрухи якусь міфічну невловиму злодійку, прагнучи приховати, що першопричина - в політиці більшовиків, в воєнному комунізмі, в тому, що люди відвикли чесно і якісно працювати і не мають стимулів до праці. Єдиними ліками проти розрухи Преображенський (і з ним Булгаков) визнає забезпечення порядку, коли кожен може займатися своєю справою: «Городовий! Це, і тільки це! І зовсім не важливо - чи буде він з бляхою або ж в червоному кепі. Поставити городового поруч з кожною людиною і змусити цього городового стримати вокальні пориви наших громадян. Я вам скажу ... що ніщо не зміниться на краще в нашому будинку, та й у будь-якому іншому будинку, до тих пір, поки не усмиріть цих співаків! Лише тільки вони припинять свої концерти, положення само собою зміниться на краще! ». Любителів хорового співу в робочий час Булгаков покарав в романі «Майстер і Маргарита», де службовців Видовищної комісії змушує постійно співати колишній регент Коров'єв-Фагот.

Засудження домкома, замість своїх прямих обов'язків займається хоровим співом, можливо, має своїм джерелом не тільки досвід життя Булгакова в «нехорошою квартирі», але і книгу Дитерихса «Вбивство царської сім'ї». Там згадується, що «коли ввечері Авдєєв (комендант Іпатіївського будинку. - Б.С.) йшов, Мошкін (його помічник. - Б.С.) збирав в комендантську кімнату своїх приятелів з охорони, в тому числі і Медведєва, і тут у них починалася пиятика, п'яний галас і п'яні пісні, що тривали до глибокої ночі.

Кричали звичайно на всі голоси модні революційні пісні: "Ви жертвою пали в боротьбі фатальною" або "Зречемося старого світу, обтрусіть його прах з наших ніг" і т. П. » Таким чином, гонителі Преображенського уподібнювалися царевбивці.

А міліціонер як символ порядку виникає ще в фейлетоні «Столиця в блокноті». Міф же розрухи виявляється співвідносимо з міфом С.В.Петлюра в «Білій гвардії», де колишнього бухгалтера Булгаков картає за те, що той в кінцевому рахунку зайнявся не своєю справою - став «головним отаманом» ефемерного, на думку письменника, Української держави. У романі монолог Олексія Турбіна, де він закликає до боротьби з більшовиками в ім'я відновлення порядку, співвідносимо з монологом Преображенського і викликає подібну з ним реакцію. Брат Миколка помічає, що «Олексій незамінний на мітингу людина, оратор». Кулька ж думає про який увійшов в ораторський азарт Філіпа Пилиповича: «Він би прямо на мітингах міг гроші заробляти ...»

Сама назва «Собаче серце» взято з трактирного куплета, поміщеного в книзі А.В.Лейферта «Балагани» (1922):

... На друге пиріг -

Начинка з жаб'ячих ніг,

З цибулею, перцем

Так з собачим серцем.

Таку назву може бути пов'язане з минулим життям Клима Чугункина, яке заробляло на життя грою на балалайці в трактирах (за іронією долі, цим же заробляв собі на життя в еміграції і брат Булгакова Іван).

Програма московських цирків, яку вивчає Преображенський на предмет наявності в них протипоказаних Шарику номерів з котами ( «У соломонівську ... чотири якихось ... юссемс і людина мертвої точки ... У Нікітіна ... слони і межа людської спритності») точно відповідає реальним обставинам початку 1925 року . Саме тоді в 1-м Держцирку на Кольоровому бульварі, 13 (б. А.Саламонского) і 2-м Держцирку на Б. Садова, 18 (б. А.Нікітін) гастролювали повітряні гімнасти «Чотири Юссемс» і еквілібрист Eton, номер якого називався «Людина на мертвій точці».

За деякими даними, ще за життя Булгакова «Собаче серце» поширювалося в самвидаві. Про це пише анонімна кореспондентка в листі 9 березня 1936 року. Також і відомий літературознавець Розумник Васильович Іванов-Розумник в книзі мемуарних нарисів «Літературні долі» зазначав:

«Схаменувшись занадто пізно, цензура вирішила надалі не пропускати жодної друкованої рядки цього" недоречного сатирика "(так висловився про М.Булгакова якийсь тип, на цензурну заставі команду має). З тих пір оповідання та повісті його заборонялися (читав я в рукописи дуже дотепну його повість "Шарик") ... »

Тут під «Шариком» явно мається на увазі «Собаче серце».

«" Повість про собачому серці »не надрукована з цензурних міркувань. Вважаю, що твір "Повість про собачому серці" вийшло набагато більш злісним, ніж я припускав, створюючи його, і причини заборони мені зрозумілі. Олюднена собака Шарик - вийшла, з точки зору професора Преображенського, негативним типом, так як підпала під вплив фракції (намагаючись пом'якшити політичний сенс повісті, Булгаков стверджує, що негативні риси Шарикова обумовлені тим, що він виявився під впливом троцькістсько-зинов'євської опозиції, яка восени 1926 року піддавалася гонінням. Однак в тексті повісті немає ніякого натяку на те, що Шариков або його заступники симпатизували Троцькому, Зинов'єву, "робочої опозиції" або будь-якого опозиційного сталінському більшості руху. - Б.С.). Цей твір я читав на "Никитинский суботниках", редактору "Надр" т. Ангарського і в гуртку поетів у Зайцева Петра Никаноровича і в "Зеленій Лампі". В "Никитинский суботниках" було чоловік 40, в "Зеленій Лампі" людина 15, і в гуртку поетів чоловік 20. Мушу зазначити, що неодноразово отримував запрошення читати цей твір в різних місцях і від них відмовлявся, тому що розумів, що в своїй сатирі пересолив в сенсі злостности і повість збуджує занадто пильна увага.

Питання: Вкажіть прізвища осіб, які бувають в гуртку "Зелена Лампа".

Відповідь: Відмовляюся з міркувань етичного порядку.

Питання: Чи вважаєте ви, що в "Собачому серці" є політична підкладка?

Відповідь: Так, політичні моменти є, опозиційні до існуючого ладу ».

У пса Шарика є і принаймні один кумедний літературний прототип. У другій половині XIX століття великою популярністю користувалася гумористична повість-казка російського письменника німецького походження Івана Семеновича Генслера «Біографія кота Василя Івановича, розказана їм самим». Головний герой повісті - петербурзький кіт Василь, який живе на Сенатській площі, при найближчому розгляді дуже нагадує не тільки веселого кота Бегемота (правда, на відміну від булгаковського чарівного кота, коту Генслера не чорний, а рудий), але і доброго пса Шарика (в його собачої іпостасі).

Ось, наприклад, як починається повість Генслера:

«Я походжу від древніх лицарських прізвищ, що прославилися ще в Середні століття, під час гвельфів і гібелінів.

Мій покійний батько, якщо б хотів тільки, міг би щодо нашого походження виклопотати грамоти і дипломи, але, по-перше, це чорт знає чого б варто було; а по-друге, якщо тверезо розсудити, на що нам ці дипломи? .. Повісити в рамці, на стіні, під грубкою (наше сімейство жило в бідності, про це я розповім після) ».

А ось, для порівняння, міркування булгаковського Шарика про своє походження після того, як він опинився в теплій квартирі професора Преображенського і за тиждень з'їв стільки ж, скільки за півтора останніх голодних місяця на московських вулицях: «" Я красень. Бути може, невідомий собачий принц-інкогніто ", - розмірковував пес, дивлячись на кудлатого кавового пса із задоволеною мордою, що розгулює в дзеркальних далях. "Дуже можливо, що бабуся моя згрішила з водолазом. Ото ж бо я дивлюся, у мене на морді біла пляма. Звідки воно, питається? Пилип Пилипович людина з великим смаком, не візьме він першого ліпшого пса-дворнягу "».

Кот Василь міркує про свою бідну частці: «Ах, якби ви знали, що значить сидіти під піччю! .. Жах що таке! .. Сор, сміття, гидота, тарганів цілі легіони по всій стіні; а влітку-то, влітку, матінки святі! - особливо коли нелегка їх смикне хліби піч! Я вам кажу, немає ніякої можливості терпіти! .. Підеш, і тільки на вулиці відкриєш в себе чистого повітря.

Пуф ... ФФА!

Та й крім того, бувають при цьому різні інші незручності. Палиці, віники, кочерги і всякі інші кухонні знаряддя, все це звичайно засовують під грубку.

Того й гляди рогачем очі виколют ... А якщо не це, так мокру мачульними швабру в очі тицьнути ... Весь день потім і миєшся, миєшся і чхаєш ... Або хоч би теж і це: сидиш собі і філософствуєш, закривши очі ...

Раптом якогось чертопхана умудрить лукавий хлюпнути туди по тарганам кухлик окропу ... Адже не подивиться, безглузда личина, чи немає там кого; вискочиш, як очманілий, звідти, і хоч би вибачився, худобу такою собі, так немає: ще регоче. каже:

Вася, що з тобою? ..

Порівнюючи наше житіє з чиновницьким, яким доводиться при десятирублевой платню жити тільки що не в собачих будках, приходиш істинно до такого висновку, що ці люди з жиру бісяться: немає, ось спробували б день-другий пожити під піччю! »

Точно так же Шарик стає жертвою окропу, який виплеснув на смітник «каналья кухар», і аналогічним чином міркує про нижчих радянських службовців, тільки з прямим їм співчуттям, тоді як у кота Василя це співчуття прикрите іронією. При цьому окріп, цілком можливо, кухар хлюпнув, не маючи наміру ошпарити Шарика, але той, як і Василь, бачить в те, що сталося злий умисел:

«У-у-у-у-у-гу-ГУГ-ГУУ! О, гляньте на мене, я гину.

Завірюха в підворітті реве мені відхідну, і я вою з нею. Пропав я, пропав. Негідник в брудному ковпаку, кухар їдальні нормального харчування службовців Центральної ради народного господарства хлюпнув окропом і обварив мені лівий бік Яка гадина, а ще пролетар. Господи боже мій, як боляче! До кісток проїв окропом. Я тепер вою, вою, та хіба виттям допоможеш.

Чим я йому завадив? Невже я обожру Рада народного господарства, якщо в смітнику пориюся? Жадібна тварюка! Ви гляньте коли-небудь на його пику: адже він поперек себе ширше. Злодій з мідної мордою. Ах, люди, люди. Опівдні почастував мене ковпак окропом, а зараз стемніло, години чотири приблизно пополудні, судячи з того, як цибулею пахне з пожежної пречистенської команди. Пожежні вечеряють кашею, як вам відомо. Але це остання справа, на зразок грибів. Знайомі пси з Пречистенки, втім, розповідали, нібито на Неглинна в ресторані "бар" жеруть чергову страву - гриби, соус пікан по 3 р. 75 к. Порція. Це справа на любителя, все одно що калошу лизати ... У-у-у-у-у ...

Двірники з усіх пролетарів сама мерзенна мерзота. Людські очищення, сама нижча категорія. Кухар попадається різний. Наприклад, покійний Влас з Пречистенка. Скільком він життя врятував. Тому що найголовніше під час хвороби перехопити кус. І ось, бувало, кажуть старі пси, махне Влас кістку, а на ній з восьму м'яса. Царство йому небесне за те, що був справжня особистість, панський кухар графів Толстих, а не з Ради нормального харчування. Що вони там витворяють в Нормальному харчуванні, розумом собачим незбагненно. Адже вони ж, мерзотники, зі смердючої солонини щі варять, а ті, бідолахи, нічого і не знають. Біжать, жеруть, хлебтають.

Інша машиністочка отримує по IX розряду чотири з половиною червінця, ну, правда, коханець їй фільдеперсові панчішки подарує. Та скільки за цей фільдеперс їй знущань треба винести. Адже він її не яким-небудь звичайним способом, а піддає французької любові. З ... ці французи, між нами кажучи. Хоч і лопають багато, і всі з червоним вином. Так ... Прибіжить машиністочка, адже за 4,5 червінці в бар не підеш. Їй і на кінематограф не вистачає, а кінематограф у жінки єдина розрада в житті. Тремтить, морщиться, а лопає ... Подумати тільки: 40 копійок з двох страв, а вони, обидва ці страви, і п'ятиалтинний не варті, тому що інші 25 копійок завгосп украв. А їй хіба такий стіл треба? У неї і верхівка правої легені не в порядку, і жіноча хвороба на французькому грунті, на службі з неї відняли, тухлятину в їдальні нагодували, ось вона, ось вона ... Біжить в підворіття в любовнікових панчохах. Ноги холодні, в живіт дме, тому що шерсть на ній начебто моєї, а штани вона носить холодні, одна мереживна видимість. Дрантя для коханця. Одягни-ка вона фланелеві, спробуй, він і закричить: до чого ти невитонченої! Набридла мені моя Мотря, намучився я з фланелевими штанами, тепер настав мій годинка. Я тепер голова, і скільки не накраду - все на жіноче тіло, на ракові шийки, на Абрау-Дюрсо. Тому що наголодувався я в молодості досить, буде з мене, а загробного життя не існує.

Шкода мені її, шкода! Але самого себе мені ще більше шкода. Чи не з егоїзму кажу, о ні, а тому що ми дійсно не в рівних умовах. Їй-то хоч удома тепло, ну а мені, а мені ... Куди піду? У-у-у-у-у! ..

Куть, куть, куть! Шарик, а кулька ... Чого ти скиглиш, бідолаха? Хто тебе образив? Ух ...

Відьма суха заметіль загриміла воротами і помелом з'їздила по вуху панночку. Спідничку збила до колін, оголила кремові панчішки і вузьку смужку погано випраної мереживної білизну, задушила слова і замела пса ».

У Булгакова замість жебрака чиновника, який був змушений тулитися мало не в собачій буді, настільки ж злиденна служить-друкарка. Тільки вони і виявляються здатні на співчуття до нещасних тварин.

І Шарик, і Василь Іванович зазнають знущань з боку «пролетаріату». Над першим глумляться двірники і кухаря, над другим - кур'єри і сторожа. Але врешті-решт обидва знаходять добрих покровителів: Шарик - професора Преображенського, а Василь Іванович, як йому здавалося на перший погляд, - сімейство крамаря, який над ним не знущається, а годує, в нездійсненною надії, що ледар Василь Іванович буде ловити мишей. Однак герой Генслера в фіналі залишає свого благодійника і дає йому зневажливу характеристику:

«Прости, сказав я йому, йдучи, ти люб'язний чоловік, славний нащадок древніх варягів, з твоєї стародавньої слов'янської лінню і брудом, з твоїм глинистим хлібом, з твоїми іржавими оселедцями, з твоєї мінеральної осетриною, з твоїм каретним чухонской маслом, з твоїми тухлими яйцями, з твоїми плутні, обважування і приписуванням, і нарешті, твоєї божбу, що твій гнилий товар - перший сорт. І розлучаюся я з тобою без жалю. Якщо ще мені зустрінуться на довгому шляху моєму житті подібні тобі екземпляри, то я втечу в ліси. Краще жити зі звірами, ніж з такими людьми. Прощай! »

Булгаковський же Шарик в фіналі повісті по-справжньому щасливий: «... Думки в голові у пса текли складні і теплі.

"Так звезли мені, так звезли, - думав він, задремивая, - просто неймовірно звезли. Утвердився я в цій квартирі. Остаточно впевнений я, що в моє походження нечисто. Тут не без водолаза. Шльондра була моя бабуся, царство їй небесне, бабусі. Правда, голову всю пошматували чогось, але це до весілля заживе. Нам на це нічого дивитися "».

У повісті «Собаче серце» М. Булгаков піднімає важливі моральні і суспільні питання, один з яких - чи може в суспільстві жити людина з собачим серцем?
На початку повісті ми бачимо Шарика - бездомного, вічно голодного і холодного пса, що бродить по підворіттях в пошуках їжі. Його очима читач представляє не парадну, а сіру, вогку, незатишну Москву двадцятих років. Ми переймаємося щирим співчуттям до бідолахи, ніколи не знав ласки і тепла.
Исповедь Шарика сумна: «Не били вас чоботом? Били. Цеглою по ребрах отримували? Доволеньки досить. Все випробував, з долею своєї мирюся, і якщо плачу зараз, то тільки від фізичного болю і від голоду, тому що дух мій ще не згас ». Це було розумне, шляхетне, доброзичливе, невинне тварина. Кулька по-собачому шкодував секретарку, яка опинилася на морозі в тонких панчохах, знаючи про її «копійчаної» життя. Він любив і поважав професора Преображенського не тільки за тепле, затишне житло і смачну їжу. Пес спостерігав, як виглядає Пилип Пилипович, як працює, як до нього ставляться інші люди. Розумів, що це заможний пан, шановна особистість. Крім того, він добрий.
Не випадково автор включає в розповідь коротку характеристику цього персонажа. У щоденнику Борменталя читаємо: «Клим Григорович Чугункин, 25 років, неодружений. Безпартійний, співчуваючий. Судився три рази і виправданий: у перший раз завдяки нестачі доказів, другий раз походження врятувало, втретє - умовно каторга на 15 років. Крадіжки. Професія - гра на балалайці по корчмах ».
Мова Шарикова після операції рясніє вульгарними виразами ( «У чергу, сучі діти, в чергу», «падлюка»). Зовні він так само неприємно слухати: «Людина маленького росту і неголеною зовнішності ... з мутнуватими очками», «На шиї у нього був пов'язаний отруйно-небесного кольору краватка з фальшивої рубіновою шпилькою».
Всі спроби прищепити Шарикову хоча б первинні навички культурного поведінки і спілкування дають негативний результат. Зате вплив домкома Швондера, яка не обтяжує «нової людини» ніякими культурними програмами, крім революційної - хто був нічим, той стане всім, - дуже ефективно. Це його словами говорить Шариков: «Де вже! Ми в університетах не навчався, в квартирах по п'ятнадцять кімнат з ваннами не жили. Тільки тепер пора б це залишити ... Кожен має своє право ».
Шариков зрозумів, що він «трудівник», бо не Непман і не професор, живе в семи кімнатах і має сорок пар штанів. «Трудівник», тому що у нього немає власності. Він швидко навчився вимагати, не відчуваючи ніякого сорому і збентеження перед Преображенським.
Шариков відчув, що на професора можна тиснути, заявляти право на ім'я, на документи, житлоплощу. А на якій підставі? На підставі нової ідеології, яка проголосила верховенство пролетаріату, - більшою мірою людей близьких, які не знають, що робити з отриманою владою. Шариков - гиперболизированное, понівечене відображення «трудового елемента».
Парадоксально виглядає ситуація, коли Шариков гордо відстоював своє громадянське право мати ім'я і документи, а за мить, влаштувавши в квартирі потоп через кішку, злякався, як жалюгідне тварина.
Швондер бореться за душу Шарикова, прищеплюючи йому нахрапистість, зарозумілість до культури: «Хочу м'яти квіти - і буду, хочу мочитися повз унітаз - моє право, хочу зробити політичну кар'єру в державі Швондеров - потіснити когось і зроблю». Ось плоди революційного «окультурення» мас. Булгаков солідарний з Борменталем: «Ось, доктор, що виходить, коли дослідник, замість того, щоб йти паралельно з природою, форсує питання і піднімає завісу: на, отримуй Шарикова і їж його з кашею».
У Шарикове з кожним днем \u200b\u200bзростає фантастична нахабство. Він нешанобливо поводиться з професором, фамільярно називав його «батьком». Для нього не існує такого поняття, як почуття власної гідності. Ця людина вважає, що професор зобов'язаний його забезпечувати. Зрештою, Шариков став небезпечний для життя. Преображенський вирішує виправити свою помилку: Шариков знову стає добрим, нешкідливим псом Шариком. Його монологом закінчується твір: «Прописався я тут ...».
Шарик-оповідач, безумовно, стоїть на нижчому щаблі, ніж професор Преображенський і Борменталь, але його рівень розвитку набагато вище Швондера і Шарікова. Таке проміжне становище Шарика-собаки в творі підкреслює драматичне становище людини, що стоїть перед вибором - або слідувати законам природної соціальної та духовної еволюції, або піти по шляху моральної деградації. Шариков, можливо, не мав такого вибору. Він - людина «штучний», що має спадковість собаки і пролетаря. Але такий вибір був у всього суспільства, і тільки від людини залежало, який шлях він обере.

Розглянемо образ Шарикова з повісті "Собаче серце". Булгаков в цьому творі не просто розповідає про проведений протиприродно експерименті. Михайло Опанасович описує новий тип людини, який з'явився зовсім не в лабораторії вченого, а в радянській дійсності післяреволюційних років. Алегорією цього типу виступає образ Шарикова в повісті "Собаче серце". Сюжетну основу твору становлять взаємини між великим вченим і Кульковим, штучно створеним з собаки людиною.

Оцінка життя псом Шариком

Перша частина цієї повісті будується багато в чому на внутрішньому монолозі бродячого напівголодного пса. Він оцінює вуличне життя по-своєму, дає характеристику характерів, звичаїв, побуту Москви часів непу з безліччю чайних, магазинів, трактирів на Мясницькій з прикажчиками, хто ненавидить собак. Шарик здатний цінувати ласку і добро, співчувати. Він, як це не дивно, добре розуміє соціальний устрій нової країни. Шарик новоявлених господарів життя засуджує, а про Преображенського, старого інтелігента з Москви, знає, що він не буде "штовхати ногою" голодного пса.

Здійснення експерименту Преображенського

У житті цієї собаки відбувається щаслива, на її думку, випадковість - її забирає до себе в розкішну квартиру професор. У ній є все, навіть кілька "зайвих кімнат". Однак пес професору потрібен не для забави. Він хоче здійснити фантастичний експеримент: собака повинна буде після пересадки деякої частини перетворитися на людину. Якщо Фаустом, що створює в пробірці людини, стає Преображенський, то його другим батьком, який дав Шарику свій гіпофіз, є Чугункин Клим Петрович. Булгаков дуже коротко дає характеристику цієї людини. Його професія - гра по корчмах на балалайці. Він погано складний, Печінка в результаті вживання алкоголю розширена. Чунугкін помер в пивний від удару ножем в серце. Істота, що з'явилося після операції, успадкувало сутність свого другого батька. Шариков агресивний, чванливий, нахабний.

Поліграф Поліграфович Шаріков

Михайло Опанасович створив яскравий образ Шарикова в повісті "Собаче серце". Цей герой позбавлений уявлень про культуру, про те, як слід поводитися з іншими людьми. Через деякий час назріває конфлікт між творінням і творцем, Поліграфом Поліграфовичем Кульковим, які іменують себе "гомункулус", і Преображенським. Трагедія полягає в тому, що "людина", ледь вивчившись ходити, знаходить надійних союзників у своєму житті. Вони підводять революційну теоретичну основу під всі його вчинки. Один з них - Швондер. Шариков дізнається від цього героя про те, які у нього, пролетаря, є привілеї в порівнянні з Преображенським, професором. Крім того, він починає розуміти, що дав йому друге життя вчений - класовий ворог.

поведінка Шарикова

Доповнимо образ Шарикова в повісті Булгакова "Собаче серце" ще кількома штрихами. Цей герой чітко усвідомлює головне кредо новоявлених господарів життя: кради, грабуй, розтаскуй створене іншими, а головне - прагни до зрівнялівки. І пес, колись вдячний Преображенському, вже не хоче миритися з тим, що професор оселився "один в семи кімнатах". Шариков приносить папір, згідно з якою йому слід виділити в квартирі площа в 16 кв. м. Поліграфу далекі мораль, сором, совість. Відсутні у нього все інші крім злоби, ненависті, підлості. Він розперізується все більше і більше з кожним днем. Поліграф Полиграфович бешкетує, краде, п'є, пристає до жінок. Такий образ Шарикова в повісті "Собаче серце".

Зірковий час Поліграфа Поліграфовича Шарікова

Нова робота стає для Шарикова його зоряним часом. Колишня бездомна собака робить запаморочливий стрибок. Вона перетворюється в завідувача підвідділом з очищення Москви від бездомних тварин. Недивний такий вибір Кульковим професії: подібні до них завжди хочуть знищити своїх же. Однак на досягнутому Поліграф не зупиняється. Нові деталі доповнюють образ Шарикова в повісті "Собаче серце". Короткий опис подальших його діянь наступне.

Історія з друкаркою, зворотне перетворення

Шариков з'являється через деякий час в квартирі Преображенського з молодою дівчиною і каже, що розписується з нею. Це друкарка з його підвідділу. Шариков заявляє, що потрібно буде виселити Борменталя. Зрештою з'ясовується, що він цю дівчину обдурив, склав безліч історій про себе. Останнє, що робить Шариков, доносить на Преображенського. Чарівникові-професору з цікавить нас повести вдається перетворити людину назад в собаку. Добре, що Преображенський усвідомив, що природа насильства над собою не терпить.

Шарикова в реальному житті

У реальному житті, на жаль, Шарикови набагато більш живучі. Нахабні, самовпевнені, що не сумніваються в тому, що їм все дозволено, ці напівписьменні люмпени довели до глибокої кризи нашу країну. Це не дивно: насильство над ходом історичних подій, нехтування законами розвитку суспільства породити могло лише Шарікових. Поліграф в повісті перетворився знову в собаку. Але в житті йому вдалося пройти довгий і, як здавалося йому і внушалось іншим, славний шлях. Він труїв людей в 30-50-і роки, як по роду служби колись бездомних тварин. Він проніс через все своє життя підозрілість і собачу злість, замінивши ними собачу вірність, стала непотрібною. Цей герой, вступивши в розумне життя, так і залишився на рівні інстинктів. І він хотів змінити країну, світ, всесвіт для того, щоб було простіше задовольнити ці тваринні інстинкти. Всі ці ідеї проводить в створив образ Шарикова в повісті "Собаче серце".

Людина або тварина: що відрізняє кулькових від інших людей?

Шариков пишається низьким походженням, своєю неосвіченістю. Взагалі, він пишається всім низьким, що є в ньому, оскільки лише це високо його піднімає над тими, хто виділяється розумом, духом. Подібних Преображенському людей потрібно втоптати в бруд для того, щоб Шариков міг піднятися над ними. Шарикова зовні не відрізняються нічим від інших людей, проте нелюдська їх сутність вичікує слушного моменту. Коли він настає, такі істоти перетворюються на монстрів, які чекають першої можливості для того, щоб схопити свою здобич. Таке їхнє справжнє обличчя. Шарикова готові зрадити своїх. У них все святе і високе перетворюється в свою протилежність, коли вони торкаються до нього. Найстрашніше, що таким людям вдалося домогтися чималої влади. Прийшовши до неї, нелюдь прагне всіх навколо расчеловечілі, щоб легше стало управляти стадом. Всі людські почуття у них витісняє

Шарикова сьогодні

Не можна не звернутися до сучасності, аналізуючи образ Шарикова в повісті "Собаче серце". Короткий твір за твором повинно містити в заключній частині кілька слів про сьогоднішні кулькових. Справа в тому, що після революції в нашій країні створені були всі умови для того, щоб виникла велика кількість подібних людей. Дуже сприяє цьому тоталітарна система. Вони проникли в усі сфери суспільного життя, живуть вони і зараз серед нас. Шарикова здатні існувати, незважаючи ні на що. Головна загроза людству сьогодні - собаче серце разом з людським розумом. Тому написана на початку минулого століття повість і в наші дні залишається актуальною. Вона є попередженням прийдешнім поколінням. Часом здається, що Росія за цей час стала іншою. Але образ мислення, стереотипи, ні за 10, ні за 20 років не зміняться. Не одне покоління зміниться, перш ніж з нашого життя зникнуть Шарикови, а люди стануть іншими, позбавленими звірячих інстинктів.

Отже, ми розглянули образ Шарикова в повісті "Собаче серце". Короткий зміст твору допоможе вам ближче познайомитися з цим героєм. А прочитавши оригінал повісті, ви відкриєте для себе деякі деталі цього образу, опущені нами. Образ Шарикова в повісті М.А. Булгакова "Собаче серце" - велике мистецьке досягнення Михайла Опанасовича, як і весь твір в цілому.